Історія добігає кінця…

Мій ШІ вперто береже честь Ади й відмовляється створювати сцени без штанів.))))) Ох, знав би він, що чекає далі у цьому розділі — не морочив би собі голову так сильно.

Ця історія наближається до фіналу. Герої стають сміливішими, а моменти — гарячішими. І так, я саме про те, що ви подумали.

Я ловлю себе на думці, що чим ближче фінал, тим важче мені відпускати цю історію. Я стала її фанаткою. Якщо з Паком я ще зустрінуся в наступній книзі, то Ада там з’явиться лише кілька разів.

Але час іде. Історії закінчуються, звільняючи місце новим — із новими героями, новими пристрастями, новими шрамами й поцілунками.

А поки я розмірковую про це, запрошую вас у світ «Купи собі професора». Якщо ви любите норовливих героїв, протистояння, що межує з пристрастю, і той особливий вогонь між двома, які не хочуть здаватися — вам сюди.

— Ти казав, що хочеш поговорити, — тихо промовила вона, зупинившись посеред кімнати.

Пак стояв біля вікна, спершись долонею об раму. Місячне світло ковзало по його профілю, підкреслюючи різкість ліній. Коли він нарешті повернувся до неї, в його погляді було щось інше — не спокій і не звична усмішка, а напруга, що, здавалося, ось-ось прорветься назовні.

— Так, — відповів він коротко. Його голос звучав нижче, ніж зазвичай — глухо, майже хрипло.

Ада зробила кілька кроків уперед.
— То про що?

На його губах з’явилася лукава тінь усмішки.
— Якщо ти хочеш відчитати мене за вчора — не варто, — сказала вона, злегка піднявши підборіддя. — Урок я вже засвоїла.

Вона вказала на нього рукою, ніби намагаючись зберегти дистанцію, але він лише примружився. У наступну мить Пак схопив її за зап’ясток і різко притягнув до себе. Його поцілунок був раптовим, гарячим — настільки, що Ада не встигла навіть зітхнути. Вона здригнулася, відсахнулася на мить, намагаючись щось сказати: