Цілих два розділи про Пака і Аду)))

Сьогодні — цілих два розділи про Пака й Аду. У них щось на кшталт корпоративу: сміх, келихи, м'ясо.....
А тепер уявіть — двоє закоханих, які ніяк не могли порозумітися, раптом опиняються в одному таксі. Тиша, погляди в вікно, кілька випадкових слів… і серце, яке б’ється трохи швидше, ніж треба.

Чим закінчиться цей вечір?
Чи наблизить він їх одне до одного — чи остаточно розділить?
Запрошую вас дізнатися у нових розділах Купи собі професора. Не забудьте прихопити чашку кави — або, чогось креше.

Після вечері всі, веселі й розігріті соджу, вийшли з кафе. Нічне місто сяяло вогнями, а прохолодний вітер розносив запах смаженого м’яса й диму, що ще тримався в одязі.

Пак ішов останнім, підтримуючи Аду під руку. Вона то спотикалася, то сміялася з якоїсь дрібниці, то раптом зупинялася посеред тротуару, щоб помахати ліхтарю.

— Пане Ліхтарю, ви сьогодні неймовірно гарні! — вигукнула вона, а потім, з абсолютно серйозним обличчям, повернулася до Пака й додала: — Він мені підморгнув. Ти бачив?

Пак ледве стримав усмішку. Її п’яна безпосередність була водночас смішною й небезпечно чарівною.

— Тобі точно пора додому, — пробурмотів він і зупинив таксі.

Вони сіли на заднє сидіння, і Ада майже одразу притулилася головою до його плеча.

— Адреса? — запитав водій.

— Вулиця… ні… — пробелькотіла Ада й раптом схопила Пака за руку. — Не треба додому. Прошу.

— Ада, не вигадуй, — спокійно сказав він, але вона підняла на нього очі, великі й розмиті від алкоголю, і промовила майже благально: