... або кохання не вимагає слів.

Кохай. Але не говори про це вголос. Інакше він опиниться у чистилищі, де чекатиме приходу Христа тисячоліттями.

Перед Різдвом Люда вирішила купити подарунки.

— То має бути для вас?

— Ні, — тихо відповіла Люда.

— Тоді для кого? Матінки, сестриці чи для пана?

   Дівчина почервоніла.

— Бачу, я вгадав! — задоволено потер долоні крамар. — Для пана є чудові фібули[1]. Прикрасять його плащ.

   Люда заперечливо похитала головою.

— Він таке не носить…

   Торговець здивувався.

— Не носить? А в чому ж тоді ходить вбраний? Уж не черчик який він? — чоловік засміявся.

— Никифоре, чого ти вчепився до дівиці? Не видиш, вона соромиться, — крикнула до нього висока статна жінка, чия лавка була поряд.

— Златко, сидиш зі своїми ковбасами, і сиди! А од мене людей не відганяй! — чоловік вдав, що розізлився.