Візуалізація "Рука, що гойдає колиску"- 17

і, здається, остання. Далі буду вставляти у текст.

Для тих, хто не читав, книжка тут

... Час від часу підіймаються тумани від моря, і ліс тоді тм’яніє, сирість огортає все довкола, і напрямок губиться. Та не для мене – мене веде чуття. Здається, коли я рухаюсь, намотуючи кола, підіймаючи «завісу» - я наближаюсь до чогось. Струна зовсім близько і її тремтіння ось-ось вгамується.

Одного дня я натрапляю в лісі на Сінну, яка хмуриться і хапає мене за руку.

- Ходімо зі мною, - суворо вимовляє і веде до своєї хатини під покровом дерну.

Опиратися марно, я йду за нею і сідаю в напівтемній хижі. Сінна влаштовується навпроти і супиться, опершись руками на стіл.

- Чи ти здуріла, чи взагалі нічого не розумієш? – розгнівано питає вона. – Не думала, що ти настільки слабка. Ніякі амулети не втримають Тих, хто в лісі, коли ти в такому стані. І ти ще й блукаєш за «завісою»! Наче сама просиш себе з’їсти!

- Ти про що?! – здивовано питаю.

-- А ти не розумієш? Ну, нехай він покинув тебе, забув… Але ж ти не якась там нікчемна пещена панянка! В тебе є син, в тебе маєток. В тебе купа справ! Чи ти без чоловіка нічого не варта і жити не збираєшся?!

Її слова чомусь болем віддаються в грудях. Покинув, забув… Ніхто не знає про обіцянку Міргана почекати, коли я зможу зробити свій вибір, ні від кого не залежачи. І добре, що я нікому про це не казала. Здається, все йшло до цього і сумніватися в його намірах безглуздо. Коли Сінна прийшла до себе у Вінтхолі – вона швидко зцілила Грейс і за два дні ми повернулися в Роузхіл, бо я не бажала бути на шиї в леді Агати довше, ніж необхідно.

Я була вільна і на своїй території. Кертіс більше не загрожував мені і моїм близьким. Міргану не було більше чого чекати.

Та спочатку він пропадав в Оукхілі з сином Кертіса. А потім поспішно виїхав у Йорнборг. Скоро вже місяць, як від нього нема жодної звістки. Ну як… в мене немає, а леді Агата, мабуть, в курсі. І Фрай. Але я нізащо не спитаю в них. Якби Мірган хотів, щоб я знала, міг би написати й мені, чи не так? Чого варті почуття, які зникають на відстані? Можливо, там він знову зустрів свою першу любов… Я пам’ятаю, по розповідям вона неймовірно красива жінка. Серце болісно стискається. Тоді вони розійшлися, та можливо тепер старі почуття повернулися. Образа чи зрада забулася і невдовзі я почую про майбутнє весілля щасливих закоханих… Від цих думок хочеться поїхати якомога далі – у Лейвуд, зайнятися спадком мого сина і більше ніколи не згадувати його батька.

- Хіба ти не розумієш, що лиш питання часу, коли хтось з них одягне на себе його личину, щоб випити тебе досуха?

До мене нарешті доходить.

- Ти думаєш?... Я просто блукала, бо не можу дати лад думкам. Мене багато чого тримає у цьому світі, одного Рея достатньо. А ще ж ти, Грейс, мої обов’язки…

Сінна скептично посміхається.

- У всіх є свої справи, ти думаєш, одні недолугі ловляться у ці сіті? Твій неспокій цілком може бути вже навіяний лісом. Сильних вони заманюють поступово. І свою ману побачиш лиш тоді, коли туга візьме над тобою гору.