Вітаю!

Зі святом, любі!

Сьогодні діє знижка на роман "Після ночі кохання...".

Уривок

— Даянко, не можна всіх під одну гребінку, — заклопотано закликає дідусь.

— Я знаю, але інколи здається, що всі однакові... — замовкаю, опустивши повіки. Стискаю вилиці, адже біль виривається на волю.

— Невже Андрій не один?!

В голосі дідуся звучить хвилювання, але я мовчу і, лиш опанувавши емоції, зірвано відповідаю:

— Не один.

— Хто він?

Набираю повні легені повітря, адже говорити нелегко.

— Даянко! — лагідно кличе мене дідусь.

Підіймаю на нього очі й щиро зізнаюся:

— Випадковий чоловік, який за кілька годин захопив мене собою, а потім просто зник, — закушую нижню губу, бо говорити дуже важко. Сльози виступають на очах. — Розумієш, я вперше після Андрія відчула дивний потяг, відчула цей невидимий зв’язок, змогла відкритися, але... — нервово зволожую вуста та видихаю, зірвано додавши: — Але я зробила помилку. Цей чоловік наче вітер — здійняв бурю в мені та тихо зник.

Дідусь пригортає мене до себе, і я дозволяю собі розслабитися.

— Тихо, моя маленька, так буває. Значить, це не твій чоловік, — шепоче дідусь. — Ти достойна найкращого, а не вітряного та непостійного.

Я важко зітхаю і на слова дідуся зізнаюся:

— Ми сьогодні зустрілися випадково...

Підіймаю голову з плеча дідуся, а він напружено питає:

— І..?

— Він хотів поговорити.

— А ти?

— Відшила. Я не готова і не хочу стосунків, — закушую до болю нижню губу та зізнаюся: — Тепер мені хочеться помсти. Я хочу, аби він відчув, як класно почувалася я, коли він просто мовчки пішов, — змахую сльози.

Дідусь зітхає і просить:

— Даянко, як вчинити — обирати тобі. Звісно, ти маєш право ображатися, але в межах розумного. Хоча... Якщо ти справді потрібна йому — його не спинить ніщо. Помилки роблять усі, навіть несвідомо, але не всі вміють їх визнавати.

— Мааам, — чуємо у вітальні голос Соломійки...

Знижка...

Приємного читання!!!