Вітаю, мої любі читачі!)

Сьогодні трішки скажу про книжку, яку дуже часто обминають. Чомусь))) Ця драматична історія про двох закоханих, між якими виникли, здавалось би, непереборні бар'єри. Вони втратили одне одного. Та життя подарувало їм ще один шанс.

ФРАГМЕНТ

Побачивши хлопця, Зоряна несподівано знітилась, що не траплялось із нею давненько. Закохані вже давно були настілки близькі, що не соромились демонструвати один одному все – від принад до рис характеру. Сьогодні ж дівчина не знала, що сказати, а ще більше – чого очікувати.

Та Назар просто підійшов і поцілував її – коротко, але міцно, ніби й не було тієї майже сварки, підхопив під лікоть і потягнув до фургончика.

– Не встиг поставити в гараж. Доречно вийшло. Маршруткою точно спізнилися б.

Про вчорашнє непорозуміння ніхто не згадував, чому дівчина мовчки раділа. Вже в дорозі Зоряна наважилась розпочати заплановану розмову.

– У суботу ми класом збираємось на вечір зустрічі з випускниками. Я з тобою ходила минулого року, пам’ятаєш? Ти ж зі мною підеш? То за містом, в колибі. Розважимось, потанцюємо. Хіба не чудова нагода?

Назар раптом звів до перенісся брови. Дивне напруження ніби заполонило кабіну фургончика.

– У котру суботу?

– На цьому тижні.

Дівчина раптово відчула себе некомфортно. Щось було не так. Тільки що?

– В суботу – день народження мого вітчима. Ми говорили про це кілька днів тому, вирішували, що подаруємо. Нас чекають. Ти забула?

Вона не пам’ятала. Запланована подія вивітрилася з голови. Але ж то не злочин – забути про день народження вітчима хлопця, з яким вона лише збирається побратись? Чи на думку Назара таки злочин?

– Вибач.

– Але ж минуло лише кілька днів. Матвій для мене – справжній батько.

Назар позіхнув. Напевне не виспався та й втомився добряче. Зоряна жаліла коханого, але ж не вона заставляла його так тяжко працювати?

– Я перепросила.

– Та не треба тих вибачень! Пам’ятай лише, що субота зайнята.

«Що це було?»

– Зачекай, ти мені наказуєш?

Назар поморщився. Ця розмова йому також була явно не до душі.

– Це – прохання, більше нічого.

Зоряна ж зупинитись вже не могла. Вона не терпіла, коли її примушували.

– Але відмовитись навіть не намагатись, вірно?

– Зорю…

– Так чи ні? Я хочу почути відповідь.

– Мама та Матвій образяться.

– А мої почуття тебе не хвилюють? Я не маю права на образи?

– Все просто: я не можу не з’явитись на такому святі.

– Натомість я цілком можу таке утнути – у твоєму розумінні. Зупини машину. Доберусь сама.

– Що за дитячі витівки! Справжній спектакль влаштувала.

Дитячі? Спектакль? Ось що він про неї думає!

– Зупиняй, кажу.

– Не чекав від тебе такого.

Вона й сама не очікувала, але й терпіти накази не бажала. Мати за чоловіка деспота? Ото вже ні!

– З сотню метрів залишилось, – втомлено зауважив Назар, та дівчина сіпнула за ручку, і хлопець зупинив автомобіль. – Ввечері поговоримо.

– Ввечері у мене справи.

Роздратована Зоряна грюкнула дверима і попрямувала до університету пішки.

Інстаграм 

Телеграм  

ТікТок

Приємного тижня!

Софія