Мирної ночі, сонечки!!!

Запрошую до нового розділу роману, "Няня для сина мільйонера".

Сьогодні чергові розбірки на цей раз від Кіри.

Уривок

— Дем’яне Тарасовичу, я хочу з вами поговорити.

— Кажіть. Я слухаю, — впевнено кидає він, схрестивши пальці рук наперед себе й крутиться у кріслі.

Я розумію, що він сприймає мене несерйозно, і зараз моє прохання для нього не більше ніж розвага. Ледь стримую тремор, але висловлюю своє бажання:

— Я хотіла б поговорити наодинці…

— В мене від Максима Владиславовича таємниць немає.

— Окей, — невдоволено кидаю. Немає таємниць — то немає, тож питаю те, що мене цікавить: — Навіщо ви їздили до мого дядька?

Дем’ян примружується і невдоволено дивиться на мене.

— З чого ви це взяли? — з подивом у голосі питає.

— З дзвінка Тараса, — різко випалюю і не даю нічого сказати чоловікові, роздратовано допитуючись: — Що ви йому наплели? Ви хоч уявляєте, що він тепер говоритиме? Він вважає, що ви… Що я ваша… Коротше… Ви зрозуміли. То, що ви йому сказали?

Чоловік відверто дивиться на мене, напевно, з хвилину, від чого я ще більше нервую. Гаразд, ми були б з ним наодинці — може, я почувалася б спокійніше. Але присутність тут Максима ще більше змушує мене хвилюватися.

— Нічого такого, я не сказав, — відмахується Буйний.

— Авжеж! — фиркаю і різко випалюю. — Тоді чому він мене питав, навіщо я до нього свого кавалера прислала?

Дем’ян видихає, зиркає на Максима, а тоді, перевівши погляд на мене, цілком серйозно заявляє:

— Гаразд, я сказав вашому дядькові, що ви моя дівчина.

Я нервово ковтаю і спантеличено кліпаю.

Мені це причулося? Що він сказав? А головне — для чого? Не можу видавити ні слова. Рум’янець на щоках спалахнув за секунду. Дихання збилося внівець. Великими очима дивлюся на чоловіка, у якого на обличчі й натяку на жарт немає.

Книга тут...

Тихої ночі та приємних емоцій!