Доброго вечора, любі друзі та читачі.

Вчора планувала блог із спойлером та візуалом до сьогоднішнього оновлення, але мій Джеміні несподівано заявив, що він велика мовна модель і не може створювати зображення. На питання "а вчора і до того що то було?" відповів у стилі що це був експеримент і можливо колись знов... але він мене обов'язково повідомить.

Чат gpt створив щось дивовижно мультяшне і я... дуже розстроїлася.

Проте сьогодні цілий день бачу у блогах зображення із фірмовою лейбою і вуаля! Джеміні знов створює зображення! Не знаю, що це було, але на радощах запросила візуал. Отож уривок із сьогоднішнього оновлення Туманності серця та візуал

Нукаі розплющив очі і втупився у темряву. Вогнище погасло, жевріючи вуглинками. За кілька кроків від нього Орак бив копитом об землю, високо підняв голову і знову форкнув.

Нукаі підвівся, наче щоб заспокоїти, а сам напружено вдивлявся у степ. Навколо обозу повно сторожі, але коли це заважало хижакам або розбійникам?

Ніч видалась безхмарною, але світла місяця, якому ще далеко до повні, все одно не вистачало. Нукаі бачив лише темну лінію степу під зоряним небом і темну стіну дерев вздовж річки.

У тому місці, де ріка, наче зламана, робила різкий поворот, від темної купи дерев відділилась тінь і мчала до обозу.

Нукаї підхопив свій пояс із зброєю, лук і вистрибнув на коня. Тим часом тінь наблизилась до одного з все ще яскраво палаючих вогнищ і він упізнав ту саму кобилицю.

Всередині ворухнулось недобре передчуття, яке посилилось, щойно кобилиця вже спокійніше пройшла зовсім поруч – осідлана, але без вершниці.

Орак вже ніс його степом до зламу річки, а Нукаі все ще намагався зрозуміти, для чого йому це?

Запрошую до читання.

З любов'ю, Христя