Вітаю, любі!!!

Запрошую до нового розділу роману "Няня для сина мільйонера".

Уривок.

— Кіро, що за одяг на вас?

Голубі очі різко зиркають на мене, а в милому голосі звучить іронія.

— Я рада, що вам подобається. Я старалася...

Мій шок у шоці від такого зухвальства. Вона геть знахабніла.

— Кіро Володимирівно, доки це триватиме?

Вона знизує плечима й холодно відмахується.

— Доки не закінчиться спека. Але я вам обіцяю: зимою я так ходити не буду...

Важко видихаю. У мене немає слів. І от, що я маю їй сказати? Як з нею говорити, щоб вона почула мене?

— Кіро, невже ви хочете, щоб моя охорона весь день з вас очей не зводила? — стримуючи емоції питаю.

— Дем’яне Тарасовичу, це ж добре. Я буду під постійним наглядом. Чи не цього ви хочете..?

Все! Моє терпіння луснуло. Хай Макс з нею розгрібає, я не вмію з нею розмовляти. Від неї може дах поїхати. Мовчки віддаю телефон і наказую:

— Артемка розбудіть. Йому пора вставати.

Розвертаюся, аби піти, як дівчина тихо, але зухвало заявляє:

— Я не будитиму дитину. Це, що за варварство? Не крадіть у свого сина дитинство. Хай спить, скільки хоче. Доросле життя не за горами...

Закочую очима, непослух цієї розумниці вбиває.

— У мого сина є розклад дня...

— До біса ваш розклад, — перебиває мене Кіра. — Ми все встигнемо, аби тільки Артемко виспався. А то ходитиме, мов сонна муха, і сам не знатиме, чого хоче.

— Кіро...

Знову не встигаю нічого сказати, як вона перебиває мене:

— Дем’яне Тарасовичу, ви кудись ішли... То йдіть. Гарного дня! А ми з Артемком самі розберемося, що до чого...

Знову ледь стримую емоції, вона мене щойно культурно послала. Можливо, десь вона права, але графік дня для дитини склала педіатр. Усе в мені кипить, та я мовчки покидаю спальню своєї нової няньки, яка, схоже, винесе мені мізки швидше, ніж малий.

За продовженням сюди...

Приємних емоцій від читання!