Хай.

Якщо ви думаєте, що в "Гостинному котопараті" навіть коти не мають свого слова, то ви дуже помиляєтесь. Вони мене заставили їм це слово дати.

Знач даю слово, навіть більше, котам і кішкам Генералу, Хмаринці і Хаосикк.

Хмаринка:

«Усі розділи книги насправді списані з мого муркотіння. Люди думають, що вони пишуть — а насправді вони просто перекладають котячу мову на свої каракулі.»

Генерал:

«Я — справжній автор післямови. Але ці люди вставили свої нотатки попереду. Дисципліну порушено. Доведеться провести стройовий огляд редакторів.»

Хаосик:

«Без мене книжка мала би максимум три глави: знайомство, чай, кінець. Я ж додав стрибки, фарби, шкарпетки і хаос. Так що головний сюжетний двигун тут — мої лапки!»

Хмаринка:

«Мій прототип у книзі занадто пухнастий. Я вимагала більше елегантності й меншого пуху, але художник заплутався в моїх очах.»

Генерал:

«У сцені на сторінці 117 я мав вчасно з’явитися і врятувати становище. Але сценаристи затримали мене на три абзаци. Ніколи такого бардаку не бачив.»

Хаосик:

«Усі дивуються, чому автомат видає котів. Та це просто я всередині кнопки живу. Натискаєш — і я вирішую, кого виплюнути назовні. Ха-ха-ха!»

Усім разом:

«Ми вимагаємо продовження історії. Бо без другої частини неможливо реалізувати наші грандіозні плани з підкорення Лунівейля… і холодильника.»

P.S. Деякі факти вигадані.