Знаєте, все-таки найскладнішим у написанні книги була остання глава першої частини, що зараз активно публікується. Вся справа в тому, що там описані травматичні події. Я, слава Богу, в житті такого не знала і знати не хочу, але все рівно описувати це було боляче. Настільки, що я дійсно плакала, коли писала, і коли редагувала, і коли перечитувала фінальну версію...
Це відчувалося як одна з тих книжок, які береш у руки й не можеш залишитися байдужим — тільки цього разу я її не читала, а створювала. І це важко. Дуже важко.
І от цікаво, чи багато нас таких, яким траплялись книги, після яких потрібен був час, аби «відійти»?
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиТак, була в мене така книга. У підлітковому віці прочитала "Фальшиві друзі" автора Ганса-Гюнтера Хайдена. Зізнаюсь, це було зарано для мене. Нікому взагалі її не рекомендую.
С приводу написання, важко завжди писати жахливе про персонажа який тобі імпонує, але іноді це створює додатковий шарм та дає відповіді читачу на питання.
Лорена Мар’ін, Пам'ятаю той твір, розумію чому він вас так зачепив. Українську літературу в той період я теж читала. Маруся Чурай підкорила моє серце❣️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати