Мирного вечора! 

Мої любі, запрошую до нового розділу роману, "Няня для сина мільйонера".

Уривок 

Набравшись відваги, таки йду. Вже у прихожій ще з надією оглядаюся, а раптом Кіра передумала. Якби це прикро не було, мушу йти сам. Не знаю, про що говорити та що сказати синові. Це наш не перший конфлікт, і я ніколи не розмовляв із ним після нашого непорозуміння. Це робили або няньки, або Макс. Але Макса я відпустив перед тим, як піднятися до Кіри. Тепер мушу йти сам.

Не хочу визнавати, але ця дівчина має рацію. Для мене ця розмова — мов тортури. Накази на сина не діють, а вмовляти у мене терпіння нема. Розумію, що це провальна затія, та все ж іду.

Я не встиг підійти до гойдалки, як Артемко, побачивши мене, стрибнув із неї й подався від мене навтьоки.

— Артемку, зачекай!

Кличу, та малий іде, наче не чує. Важко видихаю. І от що мені робити з ним? Зітхаю і таки продовжую йти. А малий продовжує втікати.

Пів години ми ходили по колу садом. Мене нарешті здають нерви, і я наказую:

— Артеме, негайно йди сюди. Я не збираюся за тобою бігати...

— І не бігай. Іди собі... Я не хочу з тобою говорити, — капризно заявляє син. — Ти злий, наче монстр із казки. Ти нікого не любиш. Ти образив Кіру, і мене образив... — він схлипує та крізь сльози додає: — І тому я не хочу з тобою говорити.

Я по-новому шокований. Мої нерви на грані. І от як з ним говорити? Якщо та Кіра така розумна, хай сама йде та говорить із ним.

За спиною чую чиїсь кроки. Оглядаюся. До нас наближається Кіра. Як і раніше, вона одягнена у ту ж сукню.

— Я ж просив вас переодягнутися! — коли дівчина проходить повз, роздратовано шиплю, бо все бісить.

— Я вас почула, — на ходу відмахується вона. — Тепер тиждень отак ходитиму.

Читати тут...

Приємного тихого вечора!