Дякую чарівній Діані Лисенко за новий надихаючий челендж «Щоденник головного героя». Мої дівчата з книги Та, що купила вітер (до речі, історія закінчена й повністю вже виложена) могли б написати щось таке, мабуть.

Щоденник капітанки Морріган О'Флаєрті

(Запис у бортовому журналі зроблений швидким, рваним почерком, чорнило трохи розпливлося від вологи)

18-й день у морі після Кінгстона

"Банши" майже готова. Нові вітрила, які ми "позичили" в іспанців, тримають вітер ідеально. Команда тренується щодня, готуючись до штурму. Настрій бойовий, усі чекають на помсту і золото. Я маю бути для них скелею, символом неминучої перемоги. І я буду.

Амара сьогодні вперше тренувалася на палубі після хвороби. Вона все ще слабка, але вперта, як дияволеня. Лікар Блад каже, що її одужання — це диво. Він не розуміє. Диво — це не її одужання. Диво — це вона сама.

Я дивлюся, як вона невміло тримає шпагу, і розумію, що ніяке іспанське срібло, жодна перемога не варта того крижаного жаху, який я відчувала, думаючи, що втратила її.

Всі кажуть, що любов робить тебе слабким. Дурниці. Вона — моя єдина вразливість. І моя єдина справжня причина перемагати.

Записки Амари

(Написано акуратним, хоч і невпевненим почерком, на звороті старої морської карти)

Ніч. Моя вахта біля її ліжка

Корабель дихає. Я раніше не знала, що дерево може дихати. Глибоко і спокійно. Цей звук заколисує. Раніше я думала, що свобода — це просто відсутність кайданів і болю. Але це не так. Свобода пахне морем, смолою... і нею. Її волоссям, коли вона спить.

Сьогодні я вперше тримала шпагу. Вона така важка. Морріган сміялася, коли я ледь не впустила її. Її сміх — це дивна музика, від якої хочеться жити. Вона навчить мене битися. Вона каже, що хоче, аби я могла захистити себе. Але я вчуся, щоб захищати її.

Вона думає, що вона моя слабкість. Вона не розуміє. Вона — мої крила.