Рецензія на книгу Серени Давидової

Сьогодні в рамках марафону Тетяни Гищак я читаю і аналізую книгу Серени Давидової “Полум’я кохання”. Відразу скажу, що книга мені сподобалась, хоча й роздумів викликала немало. 

Отже, переді мною невеликий твір, спін-оф до циклу “Землі під крилами драконів”. На сторінці книги цей факт на жаль ніяк не відображається. Щоб з’ясувати його, мені довелося перечитувати блоги. Там я знайшла доволі багато цікавого, але, підозрюю, що не всі читачі захочуть так заморочуватися. Тож інформацію про те, що книга належить до циклу все ж варто внести на сторінку.  Тут же додам, що ця книга поки що єдина завершена з усього циклу, отже саме з неї доведеться судити про світ, що створює Серена Давидова. 

А світ цей доволі цікавий і опрацьовує його автор дуже ретельно – вигадує традиції, пісні, описує побут і вбрання, створює пантеон духів стихій.

Діють герої циклу на фоні скандинавського антуражу, у світі, що перевернутий по відношенню до нашого догори дригом. У книзі прямо про це не говориться, але ярли та їх піддані там мешкають в південній півкулі. Чому я так вирішила? Тому що герой пояснює свою звичку митися щодня тим, що він із Півночі, де стоїть така жара, що миття є необхідністю. Отже виходить Північ там десь біля екватора, чи я помиляюся?

Починається книга з доволі напруженої сцени - король, якому, як відомо, не відмовляють, забирає у Грега, головного героя, обіцяну дівчину, мотивуючи тим, що вона вагітна від його сина, а Грегові велить одружитися з дочкою іншого свого підданого. У Хіль, нової нареченої, інші плани на життя, але вона, вихована в покорі батькам, не пручається обставинам і виходить заміж за Грега. Ні він, ні вона не бажають цього шлюбу тож домовляються жити поруч як добрі друзі. 

Вся оповідь подається від лиця героїні, через її світогляд, сприйняття, знання та вміння.  Спочатку перед нами наївна молода дівчина, яка любить своїх батьків і впевнена, що її люблять  також. Але поступово Хіль дорослішає і починає розуміти, що в рідній сім'ї  ставлення до неї не зовсім адекватне. Їй є з чим порівнювати, адже поруч чоловік, який поважає її, турбується про потреби, представляє своїм  друзям, знайомить з традиціями. 

Ця книга більше про жінок, ніж про чоловіків. 

Жіночі образи, навіть другорядні, прописані в романі чітко і яскраво. 

Матір Хіль зображено дуже майстерно. Спочатку вона справляє враження цілком адекватної жінки, адже ми бачимо її через призму уявлень доброї і наївної Хіль. Але поступово її неадекватність  починає лізти з усіх боків і, нарешті перед нами з’являється жінка не просто психічно неврівноважена, а глибоко хвора. Її ставлення до Хіль та її брата  можна описати кількома словами: так люблю, що аж вбити хочу. І це не жарт. Подібний симптом описаний в медицині і притаманний одному з найважчих психічних розладів. 

Так само достовірно Серена зобразила пологи і післяродовий стан Астрід. Слабкість родової діяльності закономірно призводить до післяродової кровотечі, а загибель дитини і загальне ослаблення організму – до депресії. Астрід вижила і одужала лише завдяки впертості і наполегливості Хіль.

На відміну від жінок, про чоловіків в книзі говориться небагато. 

Грег, чоловік Хіль, єдиний, чий образ описаний в романі доволі об’ємно. Це позитивний герой, з рисами, притаманними ідеальному чоловіку. Він не дивиться у бік інших жінок, хоча з Хіль подружніх стосунків у нього немає, допомагає по господарству, виводить дружину в світ. Він відданий своєму королю і ніколи не залишає друзів в біді. Із негативних рис йому притаманна лише деяка забудькуватість - одного разу, йдучи з дому на кілька днів (виключно по роботі) він забуває попередити жінку. Хоча можливо, дехто з читачів знайде у Грега ще одну негативну рису – він не багатий. Але ж сміливий і гарний! Одним словом – не закохатися у такого неможливо, що і відбувається з Хіль. Грег радо відповідає їй взаємністю, оскільки необгрунтованих надій щодо свого попереднього кохання не плекає.

Є у романі ще один цікавий об’єкт – це батько Хіль. Втім він доволі протиречивий, питань до нього у мене виникло більше, ніж знайшлося  відповідей. Можливо, це тому, що книга є лише невеликою частиною задуманого циклу, і в інших романах все проясниться, але мені хотілося би знати навіщо, будучи слухняним підданим старого короля, він приймав участь у заколоті проти його сина? Щодо його відношення до Хіль, тут все ясно – він дівчинку по- справжньому ніколи не любив і сприймав швидше як обузу, тому й відкупився нею від хворої жінки, а потім запросто віддав першому на кого вказали. Це, до речі, трохи дивно, адже сказано, що матір Хіль він кохав, а дітей від коханих жінок зазвичай люблять і цінують. 

І нарешті один образ у книзі здався мені абсолютно недостовірним. Це Бйорн, маленький син Астрід. 

Ось що мене здивувало:  в книзі Бйорн, якому, за словами авторки, було “більше року” (отже – значно менше двох?) цікавиться чому мама відвертається і не обіймає його, і при цьому говорить:

— Вона сердита на мене? Чи може я щось зробив не так? 

Лексикон дитини в такому малому віці доволі обмежений (в рік норма - від двох-трьох до двадцяти  простеньких слів, в середньому вісім-десять) і задаватися питаннями моралі (так чи не так я вчинив) діти починають набагато пізніше. От якби Бьорну було років шість, подібні слова в його устах не виглядали б настільки невмісно. Хіба що я помиляюсь і в авторському світі діти розвиваються за іншими законами? Якщо так, то треба про це повідомити читачам і бажано до того як вони зіткнулися з вундеркіндом Бйорном. 

Стиль у Серени Давидової сучасний, лаконічний, без надмірних прикрас. Можливо він не дуже відповідає старовинним реаліям, але, на мою думку,  цілком підходить до фентезі на скандинавську тему. Читається книга легко. Сцена кохання описана дуже гарно, з акцентом на почуття і відчуття, а не на фізіологію. І за це – великий плюс автору! Бо цей момент підігріває не стільки тіло читача, як гріє душу.

Мова роману - правильна українська. Текст ретельно вичитаний. Помилок практично немає. Я знайшла лише три, що на текст такої величини – практично нічого. Наводжу їх з поясненнями, щоб легше було знайти і виправити, якщо автор цього побажає. 

Розділ 2.1 – пропущене слово. Речення знаходиться в кінці розділу, знайти його буде не важко. 

Прихожа (росіянізм), українською – передпокій, у хаті - сіни.

Стіжок - стібок. Мова йде про вишивання. Стіжок - це невелика копиця сіна, а вишивають стібками. В іншому місці, до речі, вжите правильне слово.

Анотація. Вона в принципі адекватна і зрозуміла, втім дещо “розмазана”. Гадаю, при незначній корекції вона виглядатиме краще. Допомогти в цій справі може штучний інтелект. Він із задоволенням прибере все зайве, ще й запропонує кілька своїх варіантів )).

А от обкладинка викликала у мене двоякі відчуття. З одного боку вона мені аж ніяк не сподобалась - тотально чорна, з невиразними дрібними написами і малюнком, що практично зливається з фоном. Увагу читача вона не привертає, а отже не викликає і бажання відкрити книгу. З іншого погляду, малюнок – краплина води, в якій відображається язичок полум’я – я знайшла глибоко символічним. Висновок – над обкладинкою треба попрацювати: додати яскравості та чіткості. Обкладинка має бути помітною, з назвою, що читається навіть на маленькому екрані телефона, з чітким і виразним ім’ям автора. 

Призначена книга для любителів фентезі, як дорослих, так і старших підлітків. Чому я виділила саме підлітків? А нехай вчаться нормальним відносинам, і насамперед тому, що варто добре пізнати одне одного, а ліжко нікуди не втече.

Бажаю Серені Давидовій успіху у написанні циклу і багато-багато вдячних читачів. 

***

Цей відгук поповнить книгу рецензій у мене на сторінці.

РЕЦЕНЗІЇ читати ТУТ

На автора підписатися - в правому верхньому куточку. Новим друзям я завжди рада.