Я добре знаю, що таке «сирі роботи». Знаю, як боляче перечитувати себе і бачити, що текст ще не готовий. Знаю, що таке знову і знову переписувати діалоги, викидати сторінки, які здавались вдалими, і починати спочатку. Кожна історія — це титанічні зусилля, інакше вона просто не оживає.

Сьогодні тримаю в руках одразу два збірники від Академії «Риба», де надруковані мої новели «Відлуння Стіксу» та «Ті, що ховаються вночі».

І ще очікую на друк наступних збірок, де також будуть мої роботи. Це особливий момент — бачити свої історії у книзі, серед інших авторів, і відчувати, що всі ті сумніви, безсонні ночі та редагування були недаремними.

Саме тому ця публікація для мене особлива. Бо якби мій текст справді був «на 99% ШІ», як дехто любить казати, не маючи жодних доказів, він би ніколи не пройшов редактуру пана Любка Дереша та пані Дарії Лозовик. Редактори Академії суворі — і це прекрасно. Бо тільки так автор росте і стає кращим.

Я щиро за те, щоб люди писали. Щоб пробували, шукали свій голос. Але — щоб працювали над своїм текстом. Щоб не боялися редагування, бета-рідерів, відмов і критики. Бо саме це і робить автора автором.

Для мене ці дві книги — доказ, що працювати над собою варто. І що навіть маленька новела може стати частиною великої хвилі.