Автори та читачі! Пропоную до вашої уваги міні челендж, задача якого показати свій улюблений уривок із якоїсь книги та пояснити, чому. Ось мій:

Вони вирішили вийти на вулиці та зайняти місця в дворі, накинувши на плечі теплі батькові кожухи. Улітку ночі були не такими холодними, як біля боліт і річок, але все ж вони хотіли перестрахуватися. Вмостилися в альтанці, загорнулися щільніше в куртки й розклали олівці та блокноти. Туєт поклала ближче до Дао цукерки, подаровані сьогодні Хоа. Та зраділа, кинула одну в рот і взяла олівець. 

 

— У Тай'шені та Цзянь'ху ходить доволі гарна легенда про зорі, - глянула в сторону об'єктів розмови, — чим більше добра, щастя та любові принесла людина тут, тим яскравіше вона сяятиме. Її серце підніметься до неба та засвітиться, мов зоря. Однак, лишень променіти виднітимуться нам, адже сама душа буде заточеною в порожнечі.

— У порожнечі?- відірвалася від малювання Дао.

— Це місце після смерті людини чи духа. Там немає нічого й нікого. Самісінька прірва в безодню і небуття,- трохи прикрила очі сестра, пояснивши.

— А що з поганими людьми відбувається?

— Вони падають із неба краплями дощу. Легенду пояснювали тим, що дощ — сльози тих, хто не зміг стати світлом, провідником, зіркою.

Я обрала цей уривок, адже він доволі атмосферний. Най-най гарніший поки що в "Те, що не має ім'я". Тут розмова двох сестер про зорі та легенду, яку я створила самотужки. 

Буду рада почитати ваші уривки! :)