Перехоплюю естафету челенджу від пані Мелені Матхевен.

Теж вирішила поділитися цитатою, ну або може улюбленим уривком з Та, що купила вітер

Морріган не сказала ні слова. Вона просто підійшла, взяла обличчя Амари в долоні й глибоко, владно поцілувала її. Це був поцілунок-обіцянка, поцілунок-клятва.

— Я домовилась, — прошепотіла вона, відірвавшись від її губ.

— Вона... вона мене відпустить? — в очах Амари стояли й надія, й страх.

— У неї не буде вибору, — твердо сказала Морріган. 

Вона побачила, як тінь тривоги промайнула в погляді Амари, і зрозуміла, що та боїться іншого. 

— Мені потрібно відплисти. На три тижні. Щоб дістати золото.

Вона взяла її за плечі, змушуючи дивитися їй прямо у вічі.

— Слухай мене, Амаро. Я повернуся. Що б не сталося, через три тижні я буду тут, і я заберу тебе. Ти чуєш мене? Ти будеш вільна.

Вона поцілувала її ще раз, цього разу коротко і рішуче. Потім, не озираючись, вийшла з кімнати, залишивши за спиною тихий схлип, в якому цього разу не було відчаю.

Лише надія.