Книги в історичному жанрі нудні?

Я зайшла на Букнет з книгою непопулярного тут жанру - історичний. Насправді довго вагалась, бо скрізь лише самі знаєте що тут, про це вже писали усі кому не ліньки. Кілька років не заглядала сюди, а коли заглянула - нічого не змінилось, читачі надають перевагу явно не історії. Та все ж опублікувала на платформі свою першу історичну драму з відчуттям, що пірнула у холодну воду з думкою "будь що буде" і... несподівано для себе знайшла своїх читачів, яких безмежно люблю і з якими у нас теплий симбіоз - вони залишають вподобайки та коментарі, а я намагаюсь виправдати їхню довіру.

Певно, більшість вважає, що історичні книги - нудні, там усе йде по накатаному і зарання відомо. Так, хто знає історію, той знає, чим закінчиться історія головних героїв. Проте, історичний жанр - не є нудним. Для мене це крутяцький простір для фантазії, просто дещо обмежений історичними фактами, хроніками та персонажами. Проте, саме ці обмеження додають мотивації "а чи справлюсь я втиснути власне бачення у загальновідомі факти?", і повірте - коли я справляюсь і читаю те, що нафантазувала на каркас загальновідомих історичних фактів - відчуття неймовірні! Це як вдихнути друге дихання у те, що вже ніби давно знайоме та нецікаве. Як відкрити усі вікна та впустити свіже повітря у бабусин дім, де вже давно ніхто не живе. Як наклеїти нову яскраву вивіску на непопулярний маркет.

Письменники-українофіли - мої улюблені творчі постаті. І не важливо, історію вони пишуть чи любовну лінію, яка відбувається десь під Вінницею. Головне, місце події - Україна. Захоплююсь людьми, які по краплині видавлюють із себе комплекс меншовартості і пропагують красу та звичаї своєї країни. 

А щоб ви не вважали жанр історичний нудним та заскорузлим - ось вам уривочок з історичної драми "Льодова пастка Богуна", де головний герой - Іван Богун цілує польську княжну:

"Богун поглянув їй у очі. Там було все, чого він так пристрасно жадав. Відповіді на усі питання, які він так і не осмілився задати. Нахилився, відчуваючи як його серце стугонить десь у скронях. Її губи були саме такі, як він і уявляв мільйони разів довгими безсонними ночами у казармі Брацлавської фортеці. Такі пухкі, такі солодкі. Цей оксамитовий дотик відніс його туди, куди він мріяв. Занурив у світ пахощів свіжого від дощу лісу, безтурботного сонця та легкого вітерця. Кинув у безодню емоцій, крутив ним як крутить смерч останнім осіннім листком. Її руки обвились навколо його шиї, торкаючись волосся та шиї. Феєрія почуттів охопила усе його єство. Жадана до нестями жінка була поруч, така пружна та піддатлива до його ласк. Він не пам’ятав хто першим відкрив двері у її покої. Згодом у його пам’яті випливав лиш тихий скрип дверей, які за ними зачинилися.

А далі була їхня історія. Його історія, яку він пронесе крізь життя. І її. Така палка та сповнена подій, до яких вони були зовсім не готові."

Зустрінемось на сторінках мого літературного Всесвіту. Обіймаю. Як завжди, ваша Ріна Март