Пригальмовую на світлофорі в очікуванні зеленого сигналу, і в цей момент три чорні машини без номерів беруть мене в «коробочку». Не встигаю зреагувати, як міцні хлопці в балаклавах уже витягують мене з геліка, заламуючи руки за спиною. Одягають кайданки та натягують мішок на голову. Й ось я вже валяюся на підлозі однієї з машини. 

Чорт, ну в що я вже вляпався? Сподіваюся, їм потрібен тільки я, який як лох виїхав із дому без супроводу.

Намагаюся проаналізувати ситуацію. Головне — Лера й дівчатка під наглядом надійної охорони. Молю Бога, щоб мої хлопці в разі чого спрацювали професійно. Я впевнений у кожному з них. Але, на жаль, не знаю масштабу проблеми.

Чорт! Про своє найближче майбутнє я навіть не думаю. Що б не сталося, мені є за що відгребти по повній.

Отримуючи, судячи з усього, гумовими кийками по ребрах, я знову і знову згадую, що наговорив тоді Кірі про Леру. Хто б не були мої викрадачі, з’явилися вони дуже вчасно. Ніколи ще я не сприймав стусани й тумаки з такою вдячністю, як зараз.