Поцілунок із темрявою.Енріке Швайкерт«нащадки ночі

✨ Маю для вас щось дуже особливе!

Я перекладаю українською одну з найулюбленіших книг — і хочу поділитися з вами моментом, від якого завмирає подих. Тут краса переплітається зі страхом, а перший поцілунок стає не лише ніжністю, а й небезпекою…

Ця сцена — справжній рубіж для Латони. Вона вагається між довірою і страхом, між мрією та усвідомленням, що поруч істота, яка може зламати її світ одним дотиком…

А тепер уривок, який, здається, промовляє сам за себе:

Юнак більше нічого не запитав. Натомість він теж підвівся, і вони нарешті дісталися до того моменту, якого вона з трепетом чекала й водночас боялася.

— А мій поцілунок?
— Я виконую свої обіцянки, — гідно відповіла Латона й трохи підняла обличчя.

Та коли він обійняв її, тіло дівчини ніби скам’яніло. Його прохолодне дихання солодко пахло чимось знайомим, та вона не могла пригадати чим саме. Потім вона відчула його губи. Вони були такими холодними! Вони завмерли на мить. Ось і все. Вона виконала обіцянку й тепер може йти. Але Латона не могла поворухнутися, хоч його руки й не тримали її надто міцно. Його губи трохи розкрилися й ніжно заворушилися. Щось тверде й гостре вперлося їй у нижню губу…