Пак повертається в Сеул.

Він акуратно вкрив її ковдрою, наче боявся, що вона змерзне чи прокинеться остаточно. Його дотик був лагідний, проте пальці тремтіли. Ада відчула, як клубок у горлі став ще щільнішим, не даючи їй промовити жодного слова.

Через годину, перед тим як  двері  за ним зачинилися, він ще раз тихо повернувся у спальню. В темряві його силует був майже невидимий, але Ада відчула його присутність, вона вдавала, що спить. Її руки стискали край ковдри так сильно, що нігті вп’ялися в тканину. Вона не могла змусити себе сказати «прощавай». Він нахилився і поцілував її в щоку.

У глибині душі вона завжди вірила: якщо попрощаєшся — це назавжди. Тож лежала тихо, прикидаючись безтурботною, і слухала, як стихає звук його кроків у коридорі.

А в кімнаті залишився лише її прискорений подих, тремтіння грудей і гіркий присмак тиші, що повільно заповнював простір, мов холодна вода.

Купи собі професора