Вітаю!

Запрошую до оновлення роману "Няня для сина мільйонера".

Уривок 

Прокинувся від того, що мене будила Кіра. Вона схилилася наді мною. Її довге чорне волосся спадало донизу, ледь не торкаючись мене. Дівча посміхається і дивиться на мене своїми великими голубими очима.

— Дем’яне Тарасовичу, прокидайтеся, — лагідно просить вона.

Тільки я збагнути не можу, що вона робить у моїй спальні?

— Дем’яне Тарасовичу, ви мене чуєте? — вона торкається мого плеча, і я відчуваю, як цей ніжний дотик приємним теплом розповзається по венах.

Хтось термосить мене, і я різко розплющую очі, адже поруч стоїть Макс. Я часто кліпаю великими очима, дивлячись на нього.

Тьху ти, дідько! Тож треба, щоб наснилося таке?!

Різко сідаю й невдоволеним, ще сонним тоном питаю:

— Максе, якого біса? Що ти тут робиш?

— Дем’яне, я дико перепрошую, але вже дев’ята, а Кіри досі немає, — заклопотано повідомляє підлеглий.

— А де Артемко? — налякано перепитую.

— Ще спить.

Видихаю і, пильно зиркнувши на чоловіка, наказую:

— Ти знаєш, що робити. У тебе година.

Макс покірно киває головою:

— Зрозумів. Виконую.

Він покидає спальню, а я зриваюся на рівні ноги та поспіхом подаюся в душ. З голови ще не вивітрився сон чи то марево. Але я чітко бачив це дівча. Я навіть зрадів її появі. Хвилювання охоплює тіло, і до нього долучається гнів. Чому вона не прийшла? Як посміла? Гаразд я, але ж вона підставила малого...

Книга тут...

Приємних емоцій!