Під владою Хижого — відверта розмова!

Тихої ночі!

Запрошую до оновлення роману "Під владою Хижого".

Уривок

Привівши себе в порядок...

...вирішую, що не піду на сніданок. Хай Хижий сам снідає. Не хочу бачити цього самозакоханого нарциса. І одягатися, як він сказав, не хочу, а отже — не буду. Хапаю свій ноутбук і всідаюся у позі лотоса на ліжку.

Що ж, попрацюю з дому.

Ловлю себе на думці, що потрібно було двері замкнути, але вставати ліньки, тож хай вже буде, як є. Сподіваюся, Хижий охолоне та не прийде. Одягаю навушники, аби не шарахатися кожного шурхоту, і, увімкнувши приємну музику, занурююся у роботу.

Пропрацювала я недовго. Змушена зняти навушники, коли напроти мене зупиняється Хижий, одягнений у білі джинси і таку ж футболку. Прикипівши до нього поглядом, про себе відзначаю, що в цьому одязі він виглядає на десяток років молодше.

— І що це знову за акція протесту? — знявши одну брову догори, цікавиться він.

Аби стримати посмішку, закушую нижню губу. Лише тепер я зрозуміла, що його брова догори — це вираження невдоволення. Він сердиться, а мене це розважає. Я ж дівчинка, отже, можу собі дозволити повередувати. На слова чоловіка вперто мовчу.

— Єво, я сказав щось смішне?

Не можу втримати сміх, сміюся просто йому в обличчя, але вже готова зірватися на рівні ноги і втікати.

— Ні, — лише тихо відмахуюся і щиро додаю: — Але ти дуже кумедний, коли сердишся...

Очі чоловіка враз округлюються, а невдоволення стає більш виразним.

— Єво, ти граєш з вогнем, — суворо шипить він.

— Справді?! — грайливо перепитую. — Дивно, я б так не сказала. Я досі не відчуваю тепла...

Читати тут...

Приємних емоцій!