Напишіть вірш..❤️✨

Напишіть у коментарях свій вірш, або свої думки як вірш. Моя знайома озвучить їх, а я закину їх у свою групу. Як вам ідея? Стосовно, коли саме, то я повідомлю.

Канал - ось тут вони будуть. Підписуйтеся, аби не пропустити. І дещо буде від мене цікаве для Вас..❤️✨

І, щоб поліпшити настрій на ніч, я вирішила виставити фото для Вас.

 

15 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Світлана Фоя
09.09.2025, 15:24:29

Ти не бачиш, яка я древня?
Від початку земних часів.
Порахуй вже нарешті ребра –
Не з ребра Він мене створив.
Ні кісток не було, ні м’яса,
Ще земля не пізнала крок,
Коли десь з понад хмар узявся
Мого духу тугий клубок.

Показати 2 відповіді
Світлана Фоя
10.09.2025, 12:16:58

Мелені Матхевен, І Вам дякую. Підпишусь ❤️✨️✨️✨️

avatar
Яна Осман
10.09.2025, 00:18:58

Ти – мов найстрашніша смерть моя.
Я тремчу, щоб випадково не зустріти
Тебе у натовпі, в кав’ярні чи в шляхах.
Погляд твій – то вічна сліпота,
Дотик твій – вогонь до самих кісточок.

Боюся тебе безумно,
Але так шалено прагну.
Ти ранив мене, розтоптав мої відчуття,
Та з тобою пекучий біль здавався солодким…
Мабуть, це є любов.

Ти – мов найстрашніша смерть моя.
І навіть осліпнувши чи згорівши до тла,
Я знов шукатиму тебе.

Мелені Матхевен
10.09.2025, 11:54:28

Яна Осман, Дякую за прекрасний вірш! ❤️✨ Підписуйтесь на канал, скоро буде там!❤️✨

avatar
Мирося Мудрик
09.09.2025, 20:35:03

Мов повна чаша з гефсиманським трунком
Ти спраглий, знаю. Пригуби хоч. Випий.
Зомлію я. Сп'янієш ти. Печаль дарунком
Між нами ляже. Змовч, щоб не збудити.
Як повня зійде, то зберуться душі
Покрадені до мене на гостину.
До півнів їм згодую своє суще
Й піду на берег русалчат зустріну
Покличуть може... Часом прірви не закрити.
А ні, то встигти б до схід сонця заблукати.
Собі я знаю- заважка, щоб жити.
А там ще зважують, мов залегка вмирати.

Мелені Матхевен
10.09.2025, 11:51:58

Мирося Мудрик, Дякую за прекрасний вірш! ❤️✨ Підписуйтесь на канал, скоро буде там!❤️✨

avatar
Оксана Зоря
09.09.2025, 16:38:18

Червоні маки

Маки червоні квітнуть, чекають -

Без слів, без руху, без віри.

У свої спогади знов поринають,

Що до тла на руїнах згоріли.


Вони тягнуть свій цвіт аж до синього неба,

Пламеніють червоними барвами,

Їм окрім миру нічого не треба -

Вже все поле залите маками.

Мелені Матхевен
10.09.2025, 11:47:28

Оксана Зоря, Дякую за прекрасний вірш! ❤️✨ Підписуйтесь на канал, скоро буде там!❤️✨

avatar
Ромул Шерідан
08.09.2025, 21:46:42

Очі, в яких світло

Не карі вони, і не чорні,
А ті, в яких ніч розцвітає.
Де зорі не падають вічні,
Шепочуть: він любить, він знає…

Це очі не з тіла — з зізнання,
Що веде в мене самого.
Де я вже не я, а бажання —
Бути поруч. Без них я не можу...

Показати 6 відповідей
avatar
10.09.2025, 09:02:00

Romul Sheridan, Хоч щось я поцупила у вас;))))

avatar
Шепіт Місяця
09.09.2025, 21:41:14

Це чудова задумка. Але є запитання, чи можна разом із віршем виставити посилання на соцмережі авторів? Це могло б дуже допомогти в просуванні їхньої творчості. Буду дуже вдячна за відповідь)
Ось мій вірш:

Осінь. Листя червоніє.

Осінь.
Листя червоніє. Розфарбовує парки. Пахне медом. Серце мліє. Відлітають журавлі.

У повітрі прохолода. Теплі, лагідні дощі. Це осіння насолода. Золоті, чарівні дні.

Заварю ранкову каву. Покладу на стіл книжки. Нехай вітер погортає паперові сторінки.
Вкрию плечі теплим пледом. І крізь тишу, залюбки, я писатиму натхненно читачам нові вірші.

Показати 2 відповіді
Шепіт Місяця
09.09.2025, 23:54:14

Мелені Матхевен, Дякую Вам❤️

avatar
Марія Енріх
08.09.2025, 22:32:44

Вчора зустріли кохання,
таке, як схід сонця зрання,
ніжне й терпке,
поки маленьке і хитке,
але воно існує,
світ без емоцій дивує.

Такого ми вже не чекали,
але все ж у серці шукали.
Кохання — це не цілування,
букети чи нічні зітхання.

Це просто любов, ні про що,
і головне — іноді нема за що,
а ти кохаєш,
і чому — не знаєш.

Просто шепочеш: «Кохаю»,
а він тихо каже: «Не забуваю».

Показати 2 відповіді
Марія Енріх
09.09.2025, 20:27:48

Мелені Матхевен, Дякую ❤️, в мене є збірка поезій в профілі, можливо, ще якийсь вірш припаде до душі❤️

avatar
Vladyslav Derda
09.09.2025, 10:32:07

Як важко жити людям, поміж бетонних плит,
Де їх ніхто не чує, байдужий їхній ритм,
І як кричить їх серце ніхто про то не знає,
Тут по можливості в ігри кожен свої грає.

Усі турбуються про себе, а не про ближніх,
Своя сорочка тілу ближча, що там не кажи,
Із поверху, що вище, не видно нижніх,
Хоча б одного співчутливого мені ти покажи.

Велике місто давить, рутиною воротить,
В ній втратиш ти себе хоча здобудеш щось,
Але це "щось" можливо життя твоє скоротить,
В певний день збагнеш, що навіть не жилось.

Можеш не кричати, ніхто й так не почує,
Твої проблеми лиш твої, ти вже з цим змирись,
Хвилі сердець людських важкий бетон блокує,
Ти краще все ж людиною поміж ляльок лишись.

Не будь подібний іншим, що втратили себе,
Не вчиняй як роблять інші, йди своїм шляхом,
Знай, що бачать кожен крок з висоти Небес,
Хоч би в темряві сховавася, а хоч би став птахом.
³'⁰⁷'²⁰²⁴















Показати 4 відповіді
Vladyslav Derda
09.09.2025, 17:37:00

Elaren Vash, Мені дуже приємно)

avatar
Оксана Зоря
09.09.2025, 16:35:50

Коментар видалено

avatar
Шайна Даймонд
09.09.2025, 00:15:30

Вітер губився в моєму волоссі:
Кохання було - чи це просто здалося?
Серце сумує... Не спиться, не пишеться,
Листя пожовкле між сторінок залишиться.

Я пам’ятаю, як гуляли під зорями:
Зв’язані душами, сплутані долями.
Цілунком ти ніжно торкався волосся...
Цього не було? Мені просто здалося.

Показати 3 відповіді
Мелені Матхевен
09.09.2025, 15:00:42

Шайна Даймонд, ❤️✨

avatar
Анна Лір
09.09.2025, 08:21:19

Осінь

Чому не хочу бачити і досі
Весь інший світ? Бо в ньому все живе.
А в мене осінь, в мене завжди осінь…
Ще не пожовкле листя в серці рве…
Іще живі квітки шмагає злива,
Чому не можу бути я щаслива?!
Не пустить осінь в серце щось нове.
Така моя історія проста…
Я знову йду знайомими дворами,
Де жоден ранок днем іще не став…
Бо до кінця не вигоїлись шрами,
Не зник ще біль, роздмуханий вітрами,
Що цілували десь його вуста …

Показати 3 відповіді
Анна Лір
09.09.2025, 14:53:59

Elaren Vash, Дякую! ♥️

avatar
Наталія Шепель
08.09.2025, 22:22:40

І тиша, і зорі,
де вітер серед степу гуля,
і пісня, і гори,
дорога у світ за моря.

Там кінь піднімáє копита,
там клин журавлиний летить,
там серце не хоче спочити —
у бій, у надію, у мить.

Показати 2 відповіді
avatar
09.09.2025, 14:41:25

Наталія Шепель, Чудовий вірш)

Не вмію вірші писати. Але ідея класна ❤️❤️❤️

Показати 2 відповіді

Мелені Матхевен, (⁠◕⁠ᴗ⁠◕⁠✿⁠)

avatar
Марія Енріх
08.09.2025, 22:30:06

Коментар видалено

Інші блоги
Степ та Олімп: запрошую вас у світ, де боги не...?
Сьогодні я прийшла до вас із чимось трохи незвичним. Не з новим розділом, не з анонсом прем'єри й навіть не з черговою порцією авторських страждань. Хоча без останніх, звісно, не обійшлося.)) Я нарешті вирішила показати
Коли життя змушує змінити пуанти на нові можливост
Пацюк Червоній Схованка лютого звіра Враження від перших 25 сторінок Ну що, продовжуємо нашу рубрику «ТипуРецензії»! Сьогодні ділюся першими враженнями від книги «Схованка Лютого Звіра». Одразу попереджаю:
39-й розділ уже на сайті!
Сьогодні на нас чекає Науменко в «Ауреліумі» — і наочний візуал до цього моменту. На картинці — саме таким я бачу в своїй голові того самого бармена Дєнні. Йому 20, і, як на мене, він доволі милий. А в
Шалений вечір триває)))
— А хіба твоя дівчина не руда? — за спиною пролунав смішок. Що ж, хотіла вжалити, та не вийшло. Проте моє роздратування досягло небаченої до сьогодні позначки. Бо я розвернулася і серйозно сказала: — Вона
Новинка. Безкоштовно в процесі.
Привітики, мої хороші! Я до вас із новинкою ❤️☺️ Ця книга буде безкоштовною протягом усього процесу написання, тож якщо любите читати історії без оплати, запрошую приєднатися! Тільки не відкладайте на потім, адже
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше