Світлана Фоя

09.09.2025, 15:24:29

Ти не бачиш, яка я древня?
Від початку земних часів.
Порахуй вже нарешті ребра –
Не з ребра Він мене створив.
Ні кісток не було, ні м’яса,
Ще земля не пізнала крок,
Коли десь з понад хмар узявся
Мого духу тугий клубок.

Яна Осман

10.09.2025, 00:18:58

Ти – мов найстрашніша смерть моя.
Я тремчу, щоб випадково не зустріти
Тебе у натовпі, в кав’ярні чи в шляхах.
Погляд твій – то вічна сліпота,
Дотик твій – вогонь до самих кісточок.

Боюся тебе безумно,
Але так шалено прагну.
Ти ранив мене, розтоптав мої відчуття,
Та з тобою пекучий біль здавався солодким…
Мабуть, це є любов.

Ти – мов найстрашніша смерть моя.
І навіть осліпнувши чи згорівши до тла,
Я знов шукатиму тебе.

Мирося Мудрик

09.09.2025, 20:35:03

Мов повна чаша з гефсиманським трунком
Ти спраглий, знаю. Пригуби хоч. Випий.
Зомлію я. Сп'янієш ти. Печаль дарунком
Між нами ляже. Змовч, щоб не збудити.
Як повня зійде, то зберуться душі
Покрадені до мене на гостину.
До півнів їм згодую своє суще
Й піду на берег русалчат зустріну
Покличуть може... Часом прірви не закрити.
А ні, то встигти б до схід сонця заблукати.
Собі я знаю- заважка, щоб жити.
А там ще зважують, мов залегка вмирати.

Оксана Зоря

09.09.2025, 16:38:18

Червоні маки

Маки червоні квітнуть, чекають -

Без слів, без руху, без віри.

У свої спогади знов поринають,

Що до тла на руїнах згоріли.


Вони тягнуть свій цвіт аж до синього неба,

Пламеніють червоними барвами,

Їм окрім миру нічого не треба -

Вже все поле залите маками.

Ромул Шерідан

08.09.2025, 21:46:42

Очі, в яких світло

Не карі вони, і не чорні,
А ті, в яких ніч розцвітає.
Де зорі не падають вічні,
Шепочуть: він любить, він знає…

Це очі не з тіла — з зізнання,
Що веде в мене самого.
Де я вже не я, а бажання —
Бути поруч. Без них я не можу...

Шепіт Місяця

09.09.2025, 21:41:14

Це чудова задумка. Але є запитання, чи можна разом із віршем виставити посилання на соцмережі авторів? Це могло б дуже допомогти в просуванні їхньої творчості. Буду дуже вдячна за відповідь)
Ось мій вірш:

Осінь. Листя червоніє.

Осінь.
Листя червоніє. Розфарбовує парки. Пахне медом. Серце мліє. Відлітають журавлі.

У повітрі прохолода. Теплі, лагідні дощі. Це осіння насолода. Золоті, чарівні дні.

Заварю ранкову каву. Покладу на стіл книжки. Нехай вітер погортає паперові сторінки.
Вкрию плечі теплим пледом. І крізь тишу, залюбки, я писатиму натхненно читачам нові вірші.

Марія Енріх

08.09.2025, 22:32:44

Вчора зустріли кохання,
таке, як схід сонця зрання,
ніжне й терпке,
поки маленьке і хитке,
але воно існує,
світ без емоцій дивує.

Такого ми вже не чекали,
але все ж у серці шукали.
Кохання — це не цілування,
букети чи нічні зітхання.

Це просто любов, ні про що,
і головне — іноді нема за що,
а ти кохаєш,
і чому — не знаєш.

Просто шепочеш: «Кохаю»,
а він тихо каже: «Не забуваю».

Vladyslav Derda

09.09.2025, 10:32:07

Як важко жити людям, поміж бетонних плит,
Де їх ніхто не чує, байдужий їхній ритм,
І як кричить їх серце ніхто про то не знає,
Тут по можливості в ігри кожен свої грає.

Усі турбуються про себе, а не про ближніх,
Своя сорочка тілу ближча, що там не кажи,
Із поверху, що вище, не видно нижніх,
Хоча б одного співчутливого мені ти покажи.

Велике місто давить, рутиною воротить,
В ній втратиш ти себе хоча здобудеш щось,
Але це "щось" можливо життя твоє скоротить,
В певний день збагнеш, що навіть не жилось.

Можеш не кричати, ніхто й так не почує,
Твої проблеми лиш твої, ти вже з цим змирись,
Хвилі сердець людських важкий бетон блокує,
Ти краще все ж людиною поміж ляльок лишись.

Не будь подібний іншим, що втратили себе,
Не вчиняй як роблять інші, йди своїм шляхом,
Знай, що бачать кожен крок з висоти Небес,
Хоч би в темряві сховавася, а хоч би став птахом.
³'⁰⁷'²⁰²⁴

Оксана Зоря

09.09.2025, 16:35:50

Коментар видалено

Шайна Даймонд

09.09.2025, 00:15:30

Вітер губився в моєму волоссі:
Кохання було - чи це просто здалося?
Серце сумує... Не спиться, не пишеться,
Листя пожовкле між сторінок залишиться.

Я пам’ятаю, як гуляли під зорями:
Зв’язані душами, сплутані долями.
Цілунком ти ніжно торкався волосся...
Цього не було? Мені просто здалося.

Анна Лір

09.09.2025, 08:21:19

Осінь

Чому не хочу бачити і досі
Весь інший світ? Бо в ньому все живе.
А в мене осінь, в мене завжди осінь…
Ще не пожовкле листя в серці рве…
Іще живі квітки шмагає злива,
Чому не можу бути я щаслива?!
Не пустить осінь в серце щось нове.
Така моя історія проста…
Я знову йду знайомими дворами,
Де жоден ранок днем іще не став…
Бо до кінця не вигоїлись шрами,
Не зник ще біль, роздмуханий вітрами,
Що цілували десь його вуста …

Наталія Шепель

08.09.2025, 22:22:40

І тиша, і зорі,
де вітер серед степу гуля,
і пісня, і гори,
дорога у світ за моря.

Там кінь піднімáє копита,
там клин журавлиний летить,
там серце не хоче спочити —
у бій, у надію, у мить.

Світлана Романюк

09.09.2025, 12:18:19

Не вмію вірші писати. Але ідея класна ❤️❤️❤️

Марія Енріх

08.09.2025, 22:30:06

Коментар видалено