Ця рецензія написана крізь призму мого особистого сприйняття. Її мета — надати автору сторонню думку про твір. Одразу попереджаю: далі будуть спойлери. Без них я не зможу чітко висвітлити свої думки та бачення.

Тому, якщо ви ще не читали книгу, ознайомтеся з нею Ірина Скрипник Мовчазний граф

А якщо вже читали — залишайтеся зі мною. Буду рада почути ваші міркування у коментарях, адже вони, безперечно, можуть відрізнятися від моїх.

"Мовчазний граф" — назва, що обіцяє інтригу. Звісно, ти одразу ставиш під сумнів, наскільки він буде мовчазним. Спойлер: наш граф дуже балакучий))

Заявлений жанр — любовне фентезі, вільна інтерпретація життя десь 19 століття (мені так здалося, якщо помиляюся поправте). В основі сюжету — кліше, які ми бачили вже сотні разів: "молода незаймана дівчина та чоловік із секретами" і "Красуня і Чудовисько". 

Граф як "Чудовисько": Його мовчання і грубість створюють образ загадкового і небезпечного чоловіка. Він не знає, як поводитися з людьми, і це робить його "чудовиськом" в очах суспільства.

Героїня як "Красуня": Вона — єдина, хто може проникнути крізь його броню і побачити справжнього чоловіка. Вона його рятівниця.

Проте я вже колись писала своє ставлення до кліше. Якщо використовувати з розумом, кліше набуває іншого значення. Але цей концепт тягнеться до самого кінця. 

Проте! Є деякі елементи, які автор використовує влучно. Ось той самий подарунковий папір у який загорнутий цей концепт. 

Як ви вже зрозуміли головних героїв двоє. Там є ще один… герой і сподіваюся, що тег “владний герой” був про нього. Бо наша квіточка, наш граф до цього звання не дотягує зовсім. 

Тоді почнемо з нього. Радимир. “Цей Радимир був холодним, стриманим і владним”, — уривок з анотації і звісно думки Милослави. Але… Таким граф здається тільки на перший погляд. Я прочитав книгу до кінця і передивившись ще раз, переконалася, що у нашого графа пубертатний період. Інакше я не можу це характеризувати. Його зміни в поведінці це якась мить. Тут він холодний і раптом вже тягне руки куди не треба. Також мої очікування були розбиті вже на перших сторінках. Граф починає говорити одразу, і його голос виявляється просто "приємним", а не якимось особливим, як можна було б очікувати. 

Так, можете мене зараз почати звинувачувати. Я розумію, чому він заговорив. Бо ще б трохи і батько головної героїні схопив би доньку за коси і зі словами “Валимо”, побіг би звідти.  

Так... пізніше нам, звісно, усе пояснюють. Але мені цього здалося недостатньо. Виявляється, наш граф "мовчазний" тому, що він проклятий і одержимий. Він говорить голосом демона, і саме тому його голос має силу.

Мені це одразу нагадало героя з серіалу «Проповідник», Джесі, який також мав силу керувати іншими “своїм” голосом (в ньому теж сиділа певна сутність). У серіалі було чудово показано дилему використання слова: воно могло спрацювати двозначно або навіть буквально, що створювало постійну напругу.

На жаль, у випадку з графом цього немає. Він говорить, хоча й усвідомлює, що його слова мають силу, але водночас не замислюється над тим, що каже. Ляпає на право на ліво. Його заяви про страх перед власною силою і недовіру до власного язика здаються просто порожніми словами. Це руйнує будь-який внутрішній конфлікт героя.

І як гарно зазначив інший персонаж, наш граф — нитик. І про цього персонажа можна писати і писати.

Прейдемо до справжнього героя цієї книги, у якого на фоні нашої квіточки точно сталеві яйця. Милослава. І мені її не вистачило в історії. Їй якось мало дали часу і від того вона не змогла розкритися повністю. Що ми про неї знаємо. Донька звичайного купця, мріє продовжити справу батька і боїться коней. Все. Вона більше нагадує неповноцінного персонажа, а просто оповідача у якого довгі вуха. І любовний інтерес для графа. Хоча вона має характер, принципи і єдина хто хоч до чогось додумалася і діє.   

І ще чого мені не вистачило так це більшої взаємодії між нашими закоханими. Щоб їхній діалог тривав хоча б сторінку, а не кілька реплік, які закічуються раптовим гнівом або розпусканням рук графа. Щоб відчути цю іскру між ними. Бо граф за замовчуванням вже з початку історії закоханий у Милославу. А у дівчини мусять пробудитися почуття до нього.

Також мене взбісив той момент, що граф від початку розумів, а може й ні, що в нього скажемо так деякі “проблеми”, і було б дурістю вплутувати дівчину. Граф ти  — ідіот? Ще й перекидає всю відповідальність на плечі Милослави. Ну вона ж “ні” не сказала, то вже її проблеми. 

В принципі там є ще одна темна коняка, яка вплинула на рішення графа. Але все ж… У нього мусить бути свій мозок. 

О, і нарешті з’являється він — владний, харизматичний, цікавий — Вельзевул. Чого ви його від мене так довго ховали? Ось це владний персонаж. Проблеми графа вирішив, весілля організував і слова свого не порушив.  

Розв’язка виявилася занадто швидкою і простою. Битви з босом не було. Усе вирішила Милослава поки граф сопельки жував. Виявляється, що Вельзевул домовляється з дівчиною, щоб вона знайшла йому нового носія. Ось так просто. А може і ні)) Хто знає тих демонів.

У фіналі ми дізнаємося, що той наставник графа Володимир робив усе, щоб догодити демону, як і вся родина графа. Граф був безвольною лялькою як у руках демона, так і рідних, які так любили свої статки. 

Це сумно. Мені його справді стало шкода.

Милослава забирає графа і вони їдуть світ за очі. Вони живуть і насолоджуються моментами. Але готові до того, що колись демон повернеться.

Попри всі ці нестиковки, авторка вміє зачепити. Сюжет розгортається швидко, і ти продовжуєш читати з відчуттям "мене намагаються обдурити". Це перетворює читання на гру, де ти шукаєш усі логічні прогалини. 

Напевно, якби я читала цю книгу без наміру писати рецензію, я б проковтнула її з насолодою. Адже темп сюжету добрий, інтрига працює, а атмосфера просто чудова. Що ще потрібно для легкого читання?

А тепер діліться своїми думками та враженнями.

Я б ще могла багато чого додати, але мене і так чогось понесло)) Тепер це моя найдовша рецензія.