Софія Крус каже: "Я народилася не тоді, коли вийшла з матері. Я народилася тоді, коли вперше відчула смерть". Чи правда це?
Скільки з нас живуть, не живучи? Ходимо на роботу, платимо рахунки, усміхаємося друзям — але наше справжнє життя почалося після катастрофи? Після розлучення, втрати, зради, хвороби?
Софія існувала 20 років. Але жити почала тільки тоді, коли зустріла Деміана — чоловіка, який втілював її найстрашніший кошмар.
Парадокс: іноді найбільші жахіття стають найбільшими подарунками.
Деміан теж був мертвим всередині — до зустрічі з нею. Професійний убивця, який втратив здатність відчувати, знову навчається бути людиною через кохання до тієї, чиє життя він зруйнував.
Чи це не про всіх нас? Хто з нас не ховається за масками? Хто не боїться показати справжнє обличчя? Хто не живе на автопілоті, боячись по-справжньому відчувати?
Що потрібно, щоб прокинутися?
Іноді — катастрофа.
Іноді — кохання.
Іноді — зустріч з тим, кого найбільше боїшся.
Роздуми: Коли ви почали жити по-справжньому? Що вас розбудило? І чи готові ви ризикнути своїм спокоєм заради справжнього життя?
Софія та Деміан показують: краще згоріти в коханні, ніж замерзнути в безпеці.
Читайте "Моя грішна кров" ТУТ
Мудбор Софії та Деміана ТУТ
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДуже цікавий уривок з Вашого твору. Питання — більше ніж риторичні. Гадаю — так! Можна ризикнути. Але зваживши усі ризики. Тільки ще є питання — що є справжнім життям? Оце вже риторичне)))
Romul Sheridan, Ох, це питання для довгих філософських дискусій)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати