На Леру мені вже іноді страшно дивитися. Жінка сама по собі трохи повненька (принаймні, здається такою у своєму одязі) і невисокого зросту. І зараз із цим величезним животом вона реально виглядає як колобок. Вкотре подумки нагороджую всіма можливими невтішними епітетами батька її малюків. А з іншого боку — чим я кращий? Кіра теж зараз десь ходить зі своїм животом, перекочуючись із боку на бік. Але хоч у неї не двійня. З деяким полегшенням зітхаю я.

— Чого зітхаєш? — одразу цікавиться Лера. Від її уважного погляду нічого не сховаєш! У цьому вони з Кірою схожі.

— Ти страшна жінка, Леро, — щиро сміюся. — Твоя спостережливість іноді просто лякає!

Як і Кірина. Подумки додаю я. Можливо, я надмірно демонізую Кіру та всі жінки насправді такі — бачать нас, чоловіків, наскрізь, зчитують наші емоції та передбачають дії?

Якби в мене був час, може я уважніше придивився б до Лери. Ні, ні як до жінки. Боже борони! Вона зовсім не вписується в той образ, який приваблює та збуджує мене. Швидше навіть навпаки

А ось як людина… Лера дуже цікава особистість. Наші з нею розмови вечорами нагадують мені бесіди з Кірою. Невимушені та живі. У нас завжди знаходяться теми для розмови. Була б Лера хоч трохи іншою, може я навіть би…

Ні! Якого біса? Я кохаю Кіру! Які взагалі можуть бути думки про інших жінок??

"ВДАЙ З СЕБЕ МОГО ЧОЛОВІКА"

Оновлення о 00:00!