Анонс останнього розділу

Завтра вийде останній розділ «Мене звуть Х'ю Бланш» ✨

І ось візуалізація й клаптик тексту:

Портал закрився, залишивши позаду лише відлуння хаосу. Вони опинилися в темній алеї. Повітря було чистим і прохолодним, а над головою мерехтіли зірки, досі приховані вогнями Андагара. У цій частині міста було спокійно, і тільки далекі спалахи магії, чорний дим та іскри свідчили про бої.

Позаду залишився зруйнований палац. І минуле. Руйнування, яке вона лишила після себе. Та чи справді це була лише її провина?

Мілгрейв мертвий. Формули знищені.

Вона вільна.

Але якою ціною?

«Куди захочеш…» — ці слова все ще лунали в її голові. Вона похитнулася, і демон підхопив її.

— Ох, обережно, — сказав він. Голос його був спокійним, але її він не заспокоїв. — Нам необхідно сховатися. І я знаю де. Але треба йти.

Вона кивнула, приховуючи, наскільки виснажена. Навколо все здавалося розмитим: тіні, дерева, скрегіт. Вона бачила, як Едгар пильно вдивляється в неї. Його погляд ковзнув із її обличчя на шию — і чистий, неприхований гнів змусив його зіниці звузитися, а щелепу стиснутися.

— Де твій амулет, Х’ю?!

Вона торкнулася грудей, де мав висіти червоний камінь.

— Його немає… — прошепотіла вона, і в її очах застиг жах.

— Демони тебе дери! Треба йти негайно!

Він зробив різкий крок, його чобіт дзенькнув об бруківку, але раптом все зупинилося. Не просто завмерло, а немов застигло в часі. Едгар скам’янів, його м’язи напружилися, ніби він боровся з невидимою силою. Його очі розширилися, і він безсило впав на землю.

Х’ю встигла тільки зойкнути, як її власні ноги підкосилися, а м’язи ніби розчинилися, перетворившись на воду. Думки оповив густий туман, і в очах потемніло. Вона похитнулася й упала просто в руки темної фігури.

— Залишити його тут? — тихо спитав той, коли з-за дерев вийшло ще троє у плащах приховуючи свої обличчя.

— Це було б занадто нерозумно, — відповів чоловік зі старим грубим голосом. — Він і так завдав нам надто багато клопоту.

Інші двоє підхопили демона під руки й підняли.

— Коні вже готові, пане.

— Тоді вирушаємо, — відповів чоловік і поглянув на відблиски магії в небі. — Потрібно покинути місто до того, як демони притиснуть рабів. Андагар точно запам’ятає цей день…