Прокинулася я від того, що майже відчула доторк її теплої руки на своїй щоці та почула ледь вловимий шепіт, скоріше шум у якому неможливо було розібрати жодного слова. У ту мить я зрозуміла: вона дійсно впізнала мене у лікарні, мама ніколи не забувала мене, її мозок стер усі спогади, крім одного — образу доньки. Я витерла вологу від сліз щоку та знову помітила ту саму родимку на своїй долоні, від чого мені стало нестерпно боляче, адже ця маленька точка на мапі мого життя більше не здатна повернути час, аби ми зустрілися на роздоріжжі, пішовши за вказівником з надписом «щастя».
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти✨❤️❣️❤️✨
Romul Sheridan, ✨❤️❣️❤️✨
❤️❤️❤️
Белла Ісфрелла, ❤️❤️❤️
❤️❤️❤️
Емілія Блеквуд, ❤️❤️❤️
Це дуже емоційний і глибокий уривок. Він вражає своєю щирістю та поетичністю. Авторка створює надзвичайно зворушливий образ, повний теплих спогадів і водночас гіркоти від втрати. Фраза про "маленьку точку на мапі мого життя" та "повернути час" дуже сильна — вона чудово передає відчуття незворотності та суму за минулим. Цей текст залишає глибокий слід і змушує задуматися.)
❤️❤️❤️
Лана Жулінська, ❤️❤️❤️
Як чуттєво❤️
Поліна Ташань, Дуже дякую❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати