Ось тут я намагалась відтворити образ головного героя... Вам судити, як вийшло.

Ось цей уривок: 

Супутник абсолютно не відчувався. Він ніби перейнявся настоєм Наталі, радо йшов за нею або вів новими стежками, де відкривалися ще більш неймовірні краєвиди. В якийсь момент Наталя відчула, що їй потрібна фігура на передньому плані і Валерій без заперечень сів, де вона показала. В темному одязі він унікально попадав в колористику фото. Наталя дико шкодувала, що вона не художник – які неймовірні картини малювала її уява. Людській постаті можна було б домалювати розлогі роги, а десь на периферії прозорі силуети мавок… Сонячний промінь, що падав у майже чорну тінь між деревами і висвітлював яскраву зелень моху. Валерій, не питаючи, став так, що яскрава цятка опинилась в нього під ногами. Якусь мить він вдивлявся кудись між у гущавину, а потім обернувся до Наталі. Очі ніби змінилися – наче той сонячний промінь пройшовся і по них теж – вгорі вітер відхилив гілки і Наталя завмерла. Невимовне відчуття чи здогад не формувався у слова.

Посилання на книжку: "Слід падучої зорі"