Коли я ще починала свій шлях на Букнет, то частенько зустрічала всім знайому істину - кожен має писати про те, що знає. Ну а я, м'яко кажучи, навіть не уявляла, що ж такого мають знати письменники фентезі, щоб описувати черговий новий світ. 

Чесно кажучи, гадаю ковід всіх нас загнав у такий-собі "стан інтроверта", коли навіть показати свого носа на вулиці не хотілося. Коли ж було робити ті всі відкриття та пізнавати нове? Особливо, якщо не просто замкнувся в квартирі, а душа замкнулася та відірвала тебе від всього всесвіту ще значно раніше за той ковід. 

Але слово за словом і позаду була перша книга й купа критики в перемішку зі словами захвату. А потім пішла наступна, нові жанри й все таке. І ваша авторка все думала - я ж знаю недостатньо. Ну куди там мені рости. Адже є кращі, талановитіші, а я там десь скраєчку. Якась собі авторка, що нічого не знає.

І це якось так глибоко вкорінилося в голові ще тоді, що в голові щось просто перемкнуло. Одразу ж з цим з'явилася нова думка. Якщо я знаю так "недостатньо", то треба побачити й спробувати все. І мене як понесло... Десятки нових занять, різноманітні страви та спроби гри в щось типу великого тенісу, мандрівки всюди, де бачить око... Особливо зараз. Повірте мені, як тільки хтось щось запропонує - мене одразу як вітром здує.

Тому, шановні читачі, я хочу вибачитися. Так, цього року в мене досить поважна причина. Отримую новий ступінь, тому трішки заклопотана науковими роботами. Але все ж, як то кажуть, "Остапа понесло", тому відволікася всюди, де тільки можу. І на ноутбук не хочеться вже навіть дивитися. Не те, щоб знову заходити у вже трішки ненависний Word. 

Саме тому робота над моїми книгами "Драконова халепа" та "Таємна фанатка" так затягнулася. Але якщо халепу я незабаром тільки продовжуватиму писати, то "Таємна фанатка" вчора вже була завершена й я поставила останню крапку. Ясна річ, я ще колись та й згадаю, що десь там не поставила кому й примчуся редагувати. Але на даний момент це все - книга чекає вас на своїх сторінках.

Власне, це перша книга, яка була настільки мені близька до душі й написана на основі одного пречудового вечора на музичному фестивалі. Ох, як же я тоді повеселилася))) До речі, вгадаєте, хто ж був тією самою дівчиною в натовпі фанатів, хто абсолютно не рухався в такт музиці та привернув увагу соліста своїм вбивчим поглядом?)))

Якщо чесно, то я й сама не розуміла, що то зі мною було. Зате вечір був неймовірним) А ще вийшла просто пречудова основа для сюжету) 

Колеги автори, а про що ж пишете ви? Бувають у вас частково чи повністю автобіографічні книги? Чи може просто ось такі вечори музики стають цілковимитим підгрунтям для нового творіння?

А ви, любі читачі, зізнавайтеся, маєте в своєму рукаві кілька кумедних чи цікавеньких ситуацій? А хотіли б перетворити їх у книги?)