Герої роману «Друг батька. Заборонена пристрасть» немов два вогника, котрим навіть не потрібно підливати бензин. Але і характери у них також не прості. Тому, пропоную познайомитися вам зі спойлером завтрашнього розділу ✨

— Руслане, ти ж не забув, що післязавтра мій день народження? — тато глянув на нас обох з тією гордою посмішкою, від якої він здавався на двадцять років молодшим. Хоча насправді йому вже сорок два, і ті зморшки біля очей не приховає жодна кількість випитого коньяку. — Цього року я вирішив відсвяткувати, як у молодості. Шумно, зі смаком, зі справжнім розмахом. Як і личить чоловікові.

Я мимоволі підняла брову. О, почалося. У мене вже було відчуття, ніби я сиджу перед телевізором і дивлюся старий серіал, де можу передбачити сюжет наперед. Тільки ось тут сценаристом був мій тато, і я ніколи не знала, чим саме він мене «порадує».

Руслан сидів поруч і за весь вечір навіть нічого не зʼїв. Його пальці ледь-ледь ковзали по склу келиха, а погляд блукав десь по столу, як у людини, яка всією душею прагне бути будь-де, тільки не тут. Його задумливість дратувала ще більше, бо я знала — за цією спокійною маскою ховається зовсім інше.

— Та пам’ятаю, Льоша, ти ж мені ще на минулому тижні про це казав, — відповів Руслан і голос його був такий спокійний, наче він щойно не хотів мене заштовхати назад у ванну кімнату й довести діло до кінця.

— От і добре! — тато аж підскочив на стільці від власного ентузіазму і гучно плеснув долонею по столу. — Я замовив зал у закритому клубі. Будуть свої люди, нікого зайвого. Тільки музика, випивка і дівчата… все, як ти любиш.

«Хто? Дівчата?» — перепитав внутрішній голос.

Я в цей момент робила ковток соку, і мало не захлинулась. Слово «дівчата» вдарило мене, як несподіваний ляпас. Я навіть не встигла зімітувати байдужість.

Погляд сам собою перевівся на Руслана.

Він сидів відкинувшись на спинку стільця, майже розслаблений, але я бачила, як на його обличчі змінився вираз, щойно пролунав той натяк на «дівчат».

«Ага, значить він уже уявив, як там будуть стрункі, гнучкі, напівголі красуні танцювати перед ним…» — мій внутрішній голос моментально підняв прапор бойової тривоги.

Обличчя Руслана залишалось начебто нейтральним, але очі… Вони промовляли все: «Боже, за що мені це покарання?» І ще щось типу: «Мала, тільки не закочуй істерику при всіх…»

«Ага, «дівчата значить, все, як він любить…» — вже язвив мій внутрішній голос, уявляючи табун модельних красунь, які обліплять Руслана на вечірці, наче мухи — мед. — Значить, вдома він тобі нашіптує, що ти особлива, а через день вже заглядатиме під короткі сукні якимся куклам Барбі?»

Я втягнула повітря крізь зуби, стискаючи склянку з соком так, що аж пальці побіліли. В голові вимальовувались жахливі, просто катастрофічні картинки: я стою збоку, а Руслан нахиляється до якоїсь білявки, щось їй шепоче, а вона сміється й майже падає йому на груди. Моє око в уяві вже починало нервово сіпатися.

Зацікавив фрагмент? Додайте книгу до бібліотеки і вона швидко підсадить вас за гачок ❤️