У списку творів на рецензування в безстроковому марафоні Тетяни Гищак я побачила роман Шайни Даймонд — і щось у ньому мене зачепило. Можливо, це була метафорична назва, яка обіцяла легенду, міф чи біблійну алюзію; можливо, ніжна обкладинка чи романтична анотація, що малює героя вікторіанської епохи й обіцяє епос про кохання. Усе разом і визначило мій вибір на користь цього жіночого роману.

«Ягня з левиним серцем» — драма у віршованій формі. Зізнаюся, побачити такий жанр на Букнеті я не очікувала. Саме форма, на мій погляд, є справжньою родзинкою твору: перші розділи читаються легко, майже як любовна поезія, нагадуючи перші шекспірівські акти.

Сюжет сподобається всім, хто любить троп «любовний трикутник» і віддає перевагу історичним романам. Хоча авторка не вказала цей жанр, дарма, на мою суб’єктивну думку.

Щодо історичності. Події, наскільки я зрозуміла, відбуваються у XVIII ст., у тексті згадується король Леопольд ІІ, однак знайти довідку про нього мені не вдалося. Можливо, я погано шукала, можливо, історія не прагне суворої відповідності фактам. На користь останнього свідчать і поведінкові особливості персонажів, які не зовсім вписуються в канони тієї епохи. Наприклад: 16-річну дівчину на бал супроводжує сторонній чоловік; вона проводить із ним години наодинці в екіпажі й навіть залишається під його опікою, коли рідня їде додому. Та сама юна леді спокійно говорить про «жінок, яких пізнав» герой. Жінка самостійно відвідує чоловіка, що не є її родичем. Зізнаюся, ці моменти збивали мене й викликали нерозуміння.

Щодо персонажів. Авторка на початку роману знайомить нас із ними детально, описуючи їхній життєвий шлях і психологічні риси. Ці описи не сприймаються як суха довідка — навпаки, вони занурюють у життя героїв.

Отже, головні герої:

Графиня Еленор Блейк — 32-річна гарна жінка. Вона в шлюбі вже 16 років і її старіючий чоловік сприймає її красу, як належне, весь час займаючись справами. Отримавши на балу увагу молодого й вродливого барона, вона приймає її з посмішкою, а згодом піддається пристрасті, вступаючи в адюльтер.

Барон Домінік Клемон — 28-річний джентльмен, який успадкував титул і величезний статок після трагедії в родині. Ореол скорботи й самотності тільки підсилює його привабливість. У графині він, на мій погляд, побачив радше материнський образ, ніж жінку, проте це не завадило йому закохатися в неї пристрасно й беззастережно.

Їхня взаємна пристрасть стала й початком сюжету, і причиною драми. Вони подарували одне одному увагу й ніжність, яких обом бракувало, але цього почуття не вистачило, щоб чинити чесно чи гідно. Навпаки, воно стало причиною найогидніших людських вчинків.

Третя героїня — справжнє «жертовне ягня» цієї історії, 16-річна вихованка й племінниця графині, леді Лорейна Грей. Юна, наївна, чиста. Ніби пахуча троянда: на початку роману бутон, що ледь зав’язався, потім швидке цвітіння й на кінець – зів’ялі пелюстки. Її люба, рідна, «свята» тітонька, використала її, для зустрічей зі своїм коханцем. Бездумно, егоїстично й безвідповідально.  

Фінал роману зачепив мене найбільше. Я до останнього сподівалась на канон, де винні покарані, а чисті душею – винагороджені, але… реальність часто зовсім інша. Вбивство, перелюб, інфантильність – усе це сходить героям з рук і на кінець вони «винагороджені» спільним щастям. За всі їх гріхи було заплачено, не ними, а жертвою Лорейни. «Я ніколи не забуду того, що ти для нас зробила», — звертається Домінік до її портрета. І в цьому справді відчувається біблійний сюжет. Принаймні так сприймати фінал значно легше.

Особисто для мене роман залишив присмак гіркоти й несправедливості. А як його сприймете ви: як перемогу любові? Як силу жертовності? Чи як парадокс життя?

Закликаю ознайомитися з цим твором і скласти власну думку. Подібних романів мало не лише на Букнеті, а й загалом у сучасній літературі. Вони зупиняють, змушують замислитися, озирнутися — а хіба не це й є головна мета літератури?