Ця історія жила в мені давно. Лілея з’явилася спершу як тінь у свідомості — горда герцогиня, яка в одну мить втратила все й прокинулася у новому, чужому тілі. Вона довго чекала свого голосу, бо й мені самій треба було пройти власні випробування, перш ніж наважитися доторкнутися до її темряви.

Писати про Лілею — означало приймати і свою ніжність, і свою силу, і навіть свої слабкості. Бо саме з цього поєднання й народжуються живі герої.

Найважче у процесі було — не загубитися серед сюжетних стежок. Герої часто самі диктують, куди йти, і тоді я лишалася лише свідком їхнього шляху. Часом вони вели мене туди, де було страшно, але саме в цих моментах народжувалася правда.

А найприємніше — це відгуки. Ваші слова про те, що ви плачете, смієтеся або злитесь разом із Лілеєю, — безцінні. Бо кожен коментар для мене — мов світлячок у темному лісі ?. І тоді я розумію: ця історія вже не тільки моя. Вона — наша.

✨ А тепер хочу спитати вас:

А ви коли-небудь відкладали свою мрію, щоб здійснити її у правильний момент? ?