Ця історія жила в мені давно. Лілея з’явилася спершу як тінь у свідомості — горда герцогиня, яка в одну мить втратила все й прокинулася у новому, чужому тілі. Вона довго чекала свого голосу, бо й мені самій треба було пройти власні випробування, перш ніж наважитися доторкнутися до її темряви.
Писати про Лілею — означало приймати і свою ніжність, і свою силу, і навіть свої слабкості. Бо саме з цього поєднання й народжуються живі герої.
Найважче у процесі було — не загубитися серед сюжетних стежок. Герої часто самі диктують, куди йти, і тоді я лишалася лише свідком їхнього шляху. Часом вони вели мене туди, де було страшно, але саме в цих моментах народжувалася правда.
А найприємніше — це відгуки. Ваші слова про те, що ви плачете, смієтеся або злитесь разом із Лілеєю, — безцінні. Бо кожен коментар для мене — мов світлячок у темному лісі ?. І тоді я розумію: ця історія вже не тільки моя. Вона — наша.
✨ А тепер хочу спитати вас:
А ви коли-небудь відкладали свою мрію, щоб здійснити її у правильний момент? ?
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВідкладала поки не знала як її втілити в життя, а коли всі пазлики склалися - бралася за втілення))
Якось так))
Тая Бровська, Дякую за такий щирий і відвертий коментар. Це дуже влучно сказано — «коли всі пазлики склалися — бралася за втілення». Насправді, саме так і народжуються найкращі ідеї.❤️?
Ще й як відкладаю... Головне, аби настав той правильний момент...
Ася Рей, ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати