Книга: "ЗАПИСНИК СКАУТА" (про пригоди двох подруг)

Ми підійшли ближче до кухні. Я нахилилася, розстебнула дверцята намету й просунула всередину ліхтарик. Дві наші допитливі голови зазирнули майже одночасно.

— Нікого, — констатувала Катя, оглядаючи простір всередині.

— Ага…

  Я вже зібралася розвернутися, але, навівши ліхтарик на пагорб, завмерла:

— Катю…

— Що?

  Вона обернулася і також застигла.

  Перед нами, в траві, чітко виднівся чоловік у камуфляжі. Ліхтарик вихопив його плечі, штани й нерухоме тіло, що зливалося з довколишньою зеленню.

— Що робити? — прошепотіла я невпевнено.

— Я… я не знаю. Такого ще не було, — не менш тихо відповіла Катя.

  Ми мовчки дивилися кілька секунд. Потім я, сама не розуміючи навіщо, промовила:

— Ми тебе бачимо…

  Тиша. Жодного руху.

— Ну… я на тебе свічу, — додала я вже голосніше. — Чуєш? Вставай... і йди.

  Мить він ще полежав, потім підвів голову від землі, показавши розмальоване в колір трави обличчя, піднявся, обтріпався і пішов у протилежний бік.

  Ми стояли, наче вкопані.

— Він… справді просто встав і пішов? — прошепотіла Катя, не вірячи очам.

— Виходить, ми щойно врятували табір?

  Катя глянула в бік кухні й криво всміхнулася:

— Принаймні наші харчі точно врятували. Він же явно туди ліз…