Двоюрідна бабця залишила мені спадщину. А я цю бабцю взагалі ніколи не бачила. Та, звiсно, я поїхала. За сотні кілометрів в інше місто. Жадібність – вона така. Раптом, там купа грошей лежить, мене чекає? Дуже доречно зараз. Бо мене колишній шантажує, погрозами вже замучив. Вимагає повернути борг. Що саме я отримаю? А хто його знає! Бабця була заможнью, але за моїм везінням, як то кажуть, хоч у пекло лізь... Та, невже, мені, нарешті, справді пощастило?Але, про все по порядку…

НАРЕЧЕНИЙ ПРИЙДЕ ОПІВНОЧІ

УРОВИК З НАСТУПНОЇ ГЛАВИ:

Ну чому  кожен  випадковий погляд чоловіки  сприймають як запрошення!

– Що може робити дівчина вранці  на вокзалі? – привітно запитав він.

Спосіб почати розмову  – так собі, зовсім не оригінальний.

– Вибач... –   спробувала  говорити рівним голосом, – Я зовсім не на тебе дивилася, а  повз...

– Еге ж! Ледь дірку не пропалила! –   і посміхнувся так м'яко,  заманливо.

Але я зробила непроникне обличчя. Знайти собі   підходящу пару на вокзалі  чужого міста? 

Ну, напевно, чудеса трапляються...

– Я думала про своє.  Дивилася, але не бачила тебе.

І взагалі, якого біса я повинна перед ним виправдовуватися!

– Мене Аланом звати, –  сказав  чоловік і поставив свою недопиту  кока-колу на мій столик, немов я його запрошувала.

Втім, все одно. Автобус скоро повинен приїхати. 

Ось вона, платформа номер 3, якраз навпроти.

До того ж, на мою думку, таких нахабних  і зухвалих типів  краще  уникати.

Це в кіно або  в солодких  мріях,   нахабні  і напористі  –  це круто, а  для  буденного життя – суцільна морока.

Я відвернулася і нетерпляче подивилася в екран телефону.

– Куди їдеш? – не відставав  чоловік.

– Тебе це не стосується, – пробурмотіла я, не придумавши  більш влучної відповіді.

–  Раптом  автобус не приїде? Тут, знаєш, рейси   часто скасовують...

Я скривила губи і з тугою подивилася в сонячну, хитку  далечінь чужого міста, де  в  липневій спеці  плавилися  силуети незнайомих будинків.

Кава  здалася  мені  занадто міцною, тому я відсунула чашку, зробивши тільки один ковток.

– А я на машині, – Алан кивнув у бік стоянки, – Можу підвезти.

– Таксистом підробляєш, чи що? –  запитала я похмуро.

Незрозуміла і   неприємна наполегливість. Дуже підозріла…

Алан засміявся – щиро, абсолютно по-дитячому.

В іншій ситуації я б,навіть, замилувалася. Білі ідеальні зуби, ямочки на щоках, волосся під сонцем блищить: густе, розкішне і, незважаючи на те, що темного кольору – з платиновим відливом.

Але ж,  усілякі   збоченці теж, зазвичай,   ось такими  привабливими  прикидаються.

– Ні, не таксистом, –   він став  серйозним, – просто  не хочу, щоб  мила дівчинка  потрапила в якісь неприємності.

– Що? – я ледь не підскочила на стільці.

– Чуже місто, знаєш… чужі люди…

Такж цекю на вас тут:

TIKTOK

FACEBOOK

TELEGRAM

Там будуть новини, більше візуалів і багато іншого.

ШАЛЕНІ ЄМОЦІЇ, НЕСПОДІВАНІ ВИВЕРТИ СЮЖЕТУ, КОХАННЯ, ПРИСТРІСТЬ, ЗРАДА ЧЕКАЮТЬ НА ВАС!