Гра набирає обертів, Світлана Фоя заразила оточуючих. Вирішила і я долучитися ;)

- Нарешті можна відпочити, - з полегшенням видихнув М'ячик.

- Тааак. Чому його не годують постійно? Їв би собі – нас менше гриз би, - обурювався Бобер.

Так добре, просто відчути легкий дотик людських рук, що турботливо кладуть в кошик. Бажано ще закрити його щільно, щоб той прудкий собака не зміг нас дістати зубами. Ми що винні – що в нього чешуться зуби?

- А пам'ятаєш попереднє життя в магазині? Лежиш на полиці горя не знаєш. Тебе періодично перекладають з місця на місце, щоб пролежнів не було.

- Це ти на поличці лежав, а я лежав унизу і щоразу, коли шкіряні заходили з хвостатими, я трусився. А їх манило моє торохтіння, одразу бігли до нас із братами, - скаржився М'ячик.

- Я дійшов висновку, що треба терпіти, не показувати, що болить. Бо як тільки починаю пищати, у мене сильніше впиваються зуби, а люди тільки тішаться з цього – ніякої допомоги, - ділився досвідом Бобер.

- Тихо! Чуєш? – зупинив М'яч. - Перестав їсти.

- Спатиме? Чи знову ганятиме? – озвучив уголос варіанти Бобер і завмер, сподіваючись, що цього разу його не тронуть.

- Ну що, відпочили? – зовсім поруч з'явився вологий ніс. – Ідемо гратися?