Вітаю, мої любі читачі!)

Скоро завершуємо цей марафон))) Зараз саме час вирішити, чи хочете ви читати цю книжку. Тож запрошую. Щиро вдячна всім, хто вже придбав!

ФРАГМЕНТ

— Мені потрібна інформація, — тихенько вимовив кум, трохи нахилившись до Ганнусі. До цього моменту Вакула сидів тихо і лише уважно слухав, а ще наминав з дороги. Мабуть, наївся, і тепер йому закортіло побалакати.

— Чому ти вирішив, що я тобі її надам? — поцікавилась Ганнуся. Ще не вистачало, щоб вона розповідала практично незнайомцеві сімейні таємниці.

— Ми ж тепер куми, значить майже родичі.

— Послухай, майже родич, я інформацію направо та наліво не роздаю, — якомога спокійніше зауважила Ганнуся, хоча цей мажор її чомусь дуже нервував.

— Тоді пропоную обмін.

— Це ж як?

— Я відповім на твої запитання, а ти — на мої. То як?

Це була несподівана, але спокуслива пропозиція. Ганнуся повернула голову і поглянула на мажора. Яскраві зелені очі уважно вивчали її обличчя. Ганнуся несподівано для себе засоромилась та відвернулась. Зрештою, чому ні? Вакула ж не може змусити її відповідати.

— Можна спробувати, — промовила вона обережно. — Але я — перша.

— Без проблем, — негайно відгукнувся її кум. — Що тебе цікавить?

— Тебе татусь відправив сюди… виправлятись?

— Ні, — промовив Вакула та замовчав.

— І… це все? — здивувалась Ганнуся. Вона розраховувала на більш розлогу відповідь.

— Ти запитала, я відповів.

— Але ж ти не сказав, чому ти тут?

— Хіба ти так поставила запитання? — відбив пас Вакула, а Ганнуся, хоч і не хотіла, мусила з ним погодитись. Треба краще формулювати.

— Гаразд. Що ти хочеш знати?

— Хто насправді керує в травматологічному центрі — Степан Возняк чи твій брат?

— Перший керує, а другий допомагає. І обидва на роботі суворі до всіх. А ти з якою метою цікавишся? Гадаєш, чи вдасться відлинювати?

Ганнуся промовила це, а потім сама ж себе розкритикувала — негарно засуджувати людину, про яку майже нічого не знаєш. Що на неї сьогодні найшло?

Вона зиркнула в бік Вакули та знову наштовхнулась на уважний погляд. Вивчає чи засуджує?

— Саме так, — несподівано підтвердив її припущення кум, але тепер Ганнуся йому не повірила. — Як я зрозумів, це було твоє друге запитання?

Он він як?! Незадоволення собою негайно щезло.

— А ти нікому не даєш слабини, вірно?

Ганнуся вкотре зазирнула в чоловічі очі. Здається, цей парубок не такий вже простий. Що ж він приховує?

— Це ще одне запитання?

Знову.

— Можеш не відповідати.

— Злякалась, кума?

Її сусід знову всміхався, наче нічого не відбулось. Але ж насправді не відбулось! Чого вона до нього причепилась?

— А є чого лякатись?

— Це ти мені скажи.

От як з таким розмовляти?

— Перша розмова не задалась, — знизала плечима Ганнуся.

— А мені сподобалась, — несподівано зізнався Вакула та всміхнувся ще ширше. Знає, що йому це пасує. Точно знає.

— Вакуло, заграєш до куми? — грізно пролунало з іншого краю столу. Це відгукнувся батько Ірми.

— Заграю, — негайно та, на думку Ганнусі, трохи нахабно зізнався Вакула.

— Ми лише перемовились кількома словами, — чомусь вирішила відреагувати Ганнуся, хоча її ніхто не запитував.

— Вже його захищаєш? — насупився Степан Возняк. Просто так, чи має на Вакулу якийсь компромат?

— А треба? — відреагувала вона, і знову на себе розсердилась. Вона ніколи не встрягала в чоловічі розмови. Що ж цього разу пішло не так? Треба сказати щось примирливе, а ще краще дотепне, однак на думку нічого не спадало.

— Чого ти причепився до молодих? — несподівано вставила слово Фаїна Возняк, звертаючись до чоловіка. — Коли ще загравати, як не в їхні роки?

— Не скажи, — відповів Степан Возняк і поглянув на свою Фаїну так, що навіть Ганнусю кинуло в жар.

— Скільки ж вони одруженні? — тихо поцікавився кум.

— Вони розлучені, — відповіла Ганнуся та потягнулась за склянкою з водою.

— Отакої! А не скажеш, — здивувався Вакула.

— Це довга історія.

— Розкажеш?

— І не моя. Запитай у когось іншого. Я про такі речі розмовляю лише з людьми, яким абсолютно довіряю.

— Це виклик?

— Це — твоє запитання?

Вакула тихенько розсміявся.

— Я знав, що з тобою не заскучаєш…

Приємного тижня!

Софія