Настав час порадувати вас цікавим спойлером нового розділу «Друг батька. Заборонена пристрасть».

Я глянув на годинник. Вже був кінець робочого дня. Нарешті. Дякувати Богу. Відчуття було таке, ніби я провів на роботі не шість годин, а дев’ятнадцять.

Не довго чекаючи, я переодягнувся у запасний костюм, що завжди висів у офісній шафі — це був мій рятівний варіант для таких випадків, коли день іде шкереберть. Але навіть мій ідеальний зовнішній вигляд не міг приховати того, що всередині мене творився повний хаос.

Завівши двигун авто, я взяв телефон до рук і прокрутив список контактів, натиснувши на ім’я, яке бачив останнім часом найчастіше.

— Через десять хвилин буду в тебе. Збирайся, — кинув коротко, без прелюдій.

На іншому кінці почулося знайоме клацання — Женя щось закрив, певно ноутбук.

— Збираюсь, — відгукнувся він рівним тоном. — Повезеш мене на ту саму вечерю про яку ти розповідав?

Я втупився у вулицю перед собою, натискаючи на педаль газу так, ніби міг обігнати власні думки.

— Так, — підтвердив я. — Менше задавай питань. І вдягни щось пристойне, щоб я за тебе не червонів.

— О-о-о, починається, — з іронією протягнув син.

Його голос був настільки схожим на мій власний у його віці, що я мимоволі скривився в усмішці. Чортова генетика! Він такий самий впертий і різкий!

Через п’ятнадцять хвилин ми вже разом їхали містом. Київ у цей час доби жив своїм особливим життям: вогні фар розтікалися по асфальту, десь гуділи трамваї і сигналили нетерплячі водії.

— І знову ці твої ділові вечері, — хмикнув Женя, навіть не відриваючись від телефону.

Його пальці швидко бігали по екрану, а в голосі звучала байдужість, притаманна підліткам, які вважають, що батьківські справи їх зовсім не стосуються.

— Це не просто вечеря, — різко відрізав я, ковзнувши на нього коротким, але промовистим поглядом. — Це зустріч із людиною, з якою я працюю. І ти повинен справити враження, — зробив паузу, а тоді додав, тоном, що не терпить заперечень, — гарне враження. Я ж тобі вже пояснював, навіщо ми туди їдемо.

— Окей, — кинув син, навіть не піднявши очей. — І надовго ми туди їдемо?

Я посміхнувся куточком губ, але всередині ледь стримав зітхання.

Також приєднуйтеся до моїх соціальних мереж, щоб завжди дізнаватися про всі цікавинки першими❤️

❣️ Телеграм канал

❣️ Інстаграм

❣️ Тік ток