Заїжджаємо на територію, машина спускається в підземний гараж, Денис допомагає мені вибратися назовні, що з моїм, уже помітно округлим животом, не так уже і просто.

— Прокляття! Ну я і дурень! — раптом починає обурюватися Денис.

— Що сталося? Ти щось забув вдома?

— Так, мізки… Треба було взяти іншу машину! Тобі ж уже незручно з геліка виходити.

— Назад поїдемо на мерсі, — знизую плечима я, радіючи турботі свого, нехай і фіктивного чоловіка.

— Так, пошлю когось поміняти машину. Іди поки нагору, дорога.

Мене вкотре боляче ріже слух це його «дорога». Для Семененка ці слова нічого не значать, а для мене… Зітхаю. Але ж Денис просто відмінно виконує свою роботу…

"ВДАЙ З СЕБЕ МОГО ЧОЛОВІКА"

Розділ 39 вже на  сайті!