— Тобі болить?
— Біль — не найгірше. Найгірше — бачити тебе з цим поглядом. Як у лікаря. Як у тієї, що змушена доглядати.
— Не змушена, Сергію. Я ж не з обов’язку поруч. Не з жалю. А тому, що не уявляю, що можу інакше.
Він мовчить. Вперше за кілька днів не відводить погляду.
— Я не зламалась, — продовжує вона спокійно. — І не дозволю зламатися тобі. У нас попереду ще десятки кав із гірким присмаком. Сотні суперечок про кіно. І, можливо, ти ще раз скажеш мені, що П’єр Рішар — геній.
Він усміхається криво.
— Я й досі так думаю.
— Тоді ти все ще мій.
Вона бере його руку — ніжно, не жаліючи, не як лікар. А як жінка, яка бачить у ньому чоловіка.
Вкотре запрошую до своєї днями завершеної новинки — гостросюжетного детективу "Тиша після сигналу", хронологічного продовження "Семи граней обману".
Кожне ваше прочитання, кожен лайк та коментар надихає мене писати далі.
І, можливо, вже зовсім скоро — на вас чекатиме третя частина!
Ваші здогадки — про що в ній буде мова?)))
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКохання штовхає на подвиги й на жертви. А ще — це відповідальність.
Сумно((
Щиро...❤️✍️❤️
Мммм.... як сумно за них)) Пережити таке чоловіку, то дуже важко. Особливо, коли по переду ще все життя)
Гарно...
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати