— Біль — не найгірше. Найгірше — бачити тебе з цим поглядом. Як у лікаря. Як у тієї, що змушена доглядати.

— Не змушена, Сергію. Я ж не з обов’язку поруч. Не з жалю. А тому, що не уявляю, що можу інакше.

Він мовчить. Вперше за кілька днів не відводить погляду.

— Я не зламалась, — продовжує вона спокійно. — І не дозволю зламатися тобі. У нас попереду ще десятки кав із гірким присмаком. Сотні суперечок про кіно. І, можливо, ти ще раз скажеш мені, що П’єр Рішар — геній.

Він усміхається криво.

— Я й досі так думаю.

— Тоді ти все ще мій.

Вона бере його руку — ніжно, не жаліючи, не як лікар. А як жінка, яка бачить у ньому чоловіка.

Вкотре запрошую до своєї днями завершеної новинки — гостросюжетного детективу "Тиша після сигналу", хронологічного продовження "Семи граней обману".

Кожне ваше прочитання, кожен лайк та коментар надихає мене писати далі.

І, можливо, вже зовсім скоро — на вас чекатиме третя частина!

Ваші здогадки — про що в ній буде мова?)))