Крізь попіл

Я не відразу відчула, що в конюшню хтось зайшов. Коли різко розвернулася, переді мною стояла жінка років сорока п’яти. Вона була одягнена в діловий костюм, що різко контрастував із простотою конюшні. Охайний макіяж, ідеальна зачіска, холодний погляд — ніби вона не помічала всього навколо, крім мене.

— Добрий день, я Вероніка, — тихо промовила я, трохи занервовано. Я не знала, хто ця жінка, але точно зрозуміла, що вона тут не працює.

— Лілі, матір Райдера, — холодно відповіла вона.

— Приємно познайомитися, — натягнуто посміхнулася я. Цієї зустрічі я точно не очікувала.

— Не можу сказати, що це взаємно, — промовила Лілі, не змінюючи виразу обличчя.

— У вас дуже гарна конюшня… Коні… — я намагалася заговорити, але слова звучали мляво.

— Досить цієї вистави, — перебила вона. — Райдера тут немає. Тут тільки ти і я.

— Не розумію… — я відчула, як по спині пройшов холод.

— Ми обоє розуміємо, чому ти тут. Давай відверто: часу на дипломатію у мене немає. Ти хочеш отримати мого сина. Спершу будете кататися удвох, потім ще щось… і врешті-решт опинишся з ним у ліжку.

Я відсахнулася:

— Я не маю наміру стати дівчиною вашого сина.

— Дівчиною — можливо, а от дружиною… — її погляд пронизував мене наскрізь. — Ти явно мрієш про забезпечене життя і думаєш, що Райдер тобі це дасть. Він молодий, привабливий і амбітний і ти думаєш, що він забезпечить тобі життя про яке ти завжди мріяла. Але я не дозволю  цього.

Я відчула, як серце почало битися частіше, але зробила глибокий вдих і спробувала виглядати впевненою.