Якщо не хочуть відпускати, то хай терплять!

Мирної ночі, мої хороші!

Роман "Під владою Хижого" — оновлено!

Це шалена історія протистоянь від Єви та Романа!

Розділ від Єви.

✨✨♥️

— Єво, припини плакати, — лагідно просить і заклопотано питає: — Ти сильно вдарилася? Тебе дуже болить? — зітхає й додає: — Я ж попереджав тебе про гальма...

— Я забула...

Тихо відмахуюся, втупившись очима у його тату на шиї у вигляді дивного орнаменту. Хоча сльози ще котяться з очей, шморгнувши носом, вдихаю його такий різкий аромат парфумів. І починаю комплексувати поруч із цим чоловіком. Бо запах крові, змішаний з ароматом вологих серветок, зовсім непривабливий. Хочу звільнитися, та він не відпускає.

— Романе, відпусти. Я можу сидіти сама...

— Єво, досить! — тихо гримає він. — Просто розслабся.

Так ніжно забирає пасма мого волосся, що закривають моє обличчя, і, заклавши їх мені за вухо, знову цікавиться:

— Ти сильно вдарилася?

— Нормально, — лиш шиплю, витираючи свіжі сльози.

— Це я зрозумів... Може, у клініку? А раптом перелом чи тріщина...

— Я не хочу нікуди їхати, — шморгаю носом і, намагаючись звільнитися, невдоволено ціджу: — Якщо що, то ти будеш мати дружину з кривим носом...

Хижий лише міцніше притискає мене до свого тіла та шипить:

— Єво, не набридло?

— Ні, — лиш відмахуюся.

— А мені набридло, — холодно кидає він і попереджає: — Тож сиди й не рипайся, я все одно тебе нікуди не відпущу.

Я лише важко зітхаю і хмикаю на його слова. Не можу не визнати, що в його обіймах дуже добре. Мені, мабуть, зараз не вистачає підтримки. Звісно, не від цього чоловіка, але в мене немає іншого вибору. Зрештою, і підтримати нікому. Тож приймаю те, що є.

Моя здорова щока покоїться на грудях чоловіка. Я чую, як пришвидшено б’ється його серце, наче заколисує, але я не можу змовчати на його зухвалу власність.

— Ну, якщо не відпускаєш, то тоді терпи...

За емоціями сюди...

Приємного читання!!!