Увага-увага! Спойлер з нового розділ ЧАС РОЗПЛАТИ НАСТАНЕ У ЛИПНІ який з'явиться сьогодні о 19:00!

.

.

.

Все ще впевнені, що хочете прочитати спойлерний момент???

.

Тоді вам нижче)))

.

.

.

Малкольм посміхнувся, вдивляючись в гущину дерев, що обступили поверхню озера. Здавалося, він шукав там щось, відоме лише одному йому. Принаймні, Еріка була впевнена в тому, що він видивляється якусь прикмету, якийсь знак. Хоч сама вона не бачила в густій тінистій зелені нічого незвичайного.

— Знаєш, Еріко, за роки моєї роботи детективом я усвідомив лише одне: люди — жорстокі і безпринципні тварюки, які заради власних інтересів готові зрадити і знищити навіть близьких. Просто тому, що можуть. І чим більше в них є можливостей, тим важче їм втриматися від того, аби не переступити закони, в тому числі і закони моралі.

— Та ти філософ, Джексоне, — посміхнулась Еріка і зачинила дверцята авто. — Що ж, ходімо шукати… До речі, а що ми йдемо шукати?

— Сподіваюся, не труп Брендона Кіма, а його самого.

— Думаєш, він ще живий? — Еріка перев’язала волосся, прибравши вільні платинові пасма, що падали на її обличчя.

— Не впевнений, — похмуро відрізав Малкольм і скептично поглянув на жінку поруч. — Зброя є?

Еріка хижо вишкірилася і продемонструвала кобуру з компактним “Глоком”, що ховалася під піджаком її елегантного блакитного костюму. Малкольм кивнув, ледь помитно посміхнувшись, и швидким кроком рушив уперед, під крони дерев, що тихо шурхотіли, погойдуючись під легким вітерцем, що віяв з гір.

— Коли ми вже повернулися до моделі взаємин “наставник— стажер”, то може поясниш мені хід твоїх думок? — прилаштувавшись під легкий крок детектива, запитала Еріка. — Чому ми шукаємо Брендона Кіма саме тут, і як ти до цього додумався?

— Все дуже просто, колишня стажерко, — гмикнув Малкольм. — Злочинці завжди повертаються на місце злочину. Не має значення, що саме тут шукає Брендон, але він буде тут. Він і та жінка, що підібрала його в заміському клубі Боттіно.

— А якщо вони посунули далі, в Канаду? Навіщо їм лишатися тут? — Еріка вирішила не нагадувати Малкольму про те, що Джулі Девіс-Вокер-Байєр цілком могла бути причетною до усього, що відбувається в цій справі.

— Тому що “Королева Реджіна” вже увійшла в порт Сієтлу, — але Малкольм не прийняв цю поблажку, кинув холодний погляд на Еріку і сумно посміхнувся. — І на неї зійде Реджіна Байєр, вона ж Джулія Вокер… І хто вона там ще є…

— Мені шкода, Джексоне, — щиро промовила Еріка. — Правда, шкода…

Він ще раз посміхнувся, а погляд став трішки теплішим. Ніби слова колишньої стажерки щось порушили в стіні його самоконтролю. Еріка ж кивнула, і відвела очі. Ця несподівана щирість і тепло людини, яку вона пам’ятала холодною і зібраною, важила для неї забагато. Більше, ніж вона сама була готова собі зізнатися і прийняти.