Я буду кохати тебе вічно — перша знижка!!!

Вітаю!

Запрошую до знижки на роман, Златослави та Болеслава.

Уривок

Впираюся спиною у полицю з книгами. Навіть кліпаю декілька разів, але нічого не змінюється. Я в тій же кімнаті, і цей чоловік також поруч.

Який іще до біса наречений? Що він собі вигадав?

— У мене є наречений, — вкотре повторюю. — І на щастя, це не ви.

Болеслав зупиняється, залишивши між нами чималу відстань.

— Серденько, ти можеш спокійно вислухати мене. Я знаю, що тобі страшно, але коли ти пригадаєш наше спільне минуле, то все зміниться і нарешті стане на свої місця.

— Яке спільне минуле? Ви про що? Вас узагалі всі вдома?

— Златославо, якщо ти нарешті припиниш мене перебивати, то я все тобі розповім, — холодно кидає чоловік. Розвернувшись, він іде до каміна й присідає у крісло поруч. — Красуне, іди присядь, я не займатиму тебе. Зрештою, не кусаюся. Навіть наміру не маю ображати чи кривдити тебе. Навпаки — шалено радий нашій зустрічі.

Я лише не погоджуючись киваю головою, відчуваю страшенну втому — як від фізичних навантажень, так і від нервової напруги. Але бути поруч з цим чоловіком мені боязко.

— А яка я рада нашій зустрічі — вам не передати, — кидаю з іронією і прошу: — Розповідайте вже свою історію...

Болеслав зітхає та пропонує:

— Давай я розпочну з самого початку, аби тобі було зрозуміліше.

На слова чоловіка нервово ковтаю, бо розумію, що навряд чи він розповість мені щось путнє. Але слухати я все одно буду, бо виходу немає.

— Отож, Златославо, познайомилися ми з тобою ще у 1345 році. Я їхав верхи і раптом почув крики з бурхливої ріки. Кинувся туди й побачив, як тебе несе течія. Не роздумуючи, кинувся за тобою. Я витяг тебе, і довго не міг заспокоїти та зігріти... — чоловік зітхає. — Ти тоді була трохи молодшою, ніж зараз. Тобі було дев’ятнадцять.

— Але я такого не пам’ятаю, — спантеличено кидаю, адже ця розповідь звучить для мене не більше як вигадка.

— Звісно, не пам’ятаєш, Златославо, дев’ять століть пройшло з тієї пори, — погоджується чоловік.

Я нервово ковтаю. Слова чоловіка знову звучать нереально.

— Болеславе, ви себе чуєте? — нервово перепитую. — Це ж стільки часу... А ви? Невже ви жили усі ці дев’ять століть? Якщо так, то чому? А я? І що тоді було зі мною?

Знижка!!!

Приємних емоцій!!!