- Тепер стовідсотково залишиться шрам, - зітхнув Гель.

- Ну для твого тіла це вважай образа, - в’їдливо мовив Рейтан. У Геля за вже доволі довге життя ніколи не було серйозних поранень. Тому його засмагла шкіра була рівна та м’яка як в аристократа. - Ну якщо для тебе це так страшно, то я можу забрати твій шрам, - знизав плечима Рейтан. 

- Як? - він вигукнув до того як подумав і Рейтан хитро усміхнувшись подивився йому в очі та сильніше натиснув на рану. 

- Ось так, - тихо мовив Рейтан не розриваючи погляди. Його долоні засяяли яскравим сріблом, а через секунду все згасло. Біль зник. Гель здивовано подивився на свій живіт. Там не лишилося рани, тільки кров на боці та руках нагадували про те, що щось було. Але він все життя знав, що нічого не зникає без сліду. Так воно і виявилося.

Рейтан сидів так само як і раніше, не показуючи жодним поглядом, що щось не так. Його видала кров, що виступила на білій тканині сорочки.

- Якого біса ти зробив!

- Тебе мені справді жаль, - спокійно та тихо відповів Рейтан. - А себе вже ні, від ще одного шраму нічого не зміниться, - Розвів він руками. Вільгельм нічого не розумів."

Ознайомитися з книгами можна ось тут:
Напівкровка - Король Тіней

Напівкровка