Письменницька кухня ч. 2

Що ж я почала писати, коли думки в моїй голові не давали навіть спати нормально?

“Гостинний двір “Нечиста сила””. Це були лише поодинокі замальовки й кілька персонажів. Але майже одразу я створила пролог. Потім — перший розділ. А згодом все переінакшила й вирішила перекласти “Казки Чаробору” та “Спадок Витязя”. Так, останній теж уже давно був дописаний. І теж лежав схований від світу.

Знаю, що зараз обуряться ті, хто вже не раз питав мене: “Чому не викладається “Спадок Витязя”???” І ви маєте рацію — я й справді затягнула з фіналом цієї книги. Але виявилося, що перекладати твір набагато складніше, ніж писати його. У мене постійне відчуття, що персонажі “не дотягують”. Якби це було кіно, я б сказала, що акторська гра на “трієчку”.

Взагалі у тому циклі планувалася трилогія. Можливо, колись я справді її завершу. До речі, третя книга мала б називатися “Нерозказані історії”. Але всьому свій час. І (може, це гарна новина) — до кінця 2025 року я таки викладу “Спадок Витязя” повністю.

Тож надія у шанувальників є.)))

Однак першою моєю книгою, яка з’явилася на Букнеті, стали аж ніяк не “Казки Чаробору”. Це була “Попелюшка №13”. Ба більше — її початкова ідея сильно відрізнялася від того, що вийшло.

Але про “Попелюшку” я, звичайно ж, розповім у наступному блозі ❤️