Вірогідно, ви вже помітили, що минув майже місяць, а нової глави досі немає. Принаймні я це точно помітила)

  Мені був потрібен відпочинок. Як людина, яка вміє «дотискати себе до кінця», я не одразу зрозуміла, що час пригальмувати... Хоча, якщо чесно, зрозуміла. Бо перестала відчувати книгу. 

  А я ж її пишу майже пів року, на хвилиночку!

  Чорт, ви навіть не уявляєте, як мені важко було змусити себе відпочити — це справжній виклик... Але ... Я посиділа в селі, більше часу провела з друзями, нарешті подивилася фільми й просто почала… дихати.

  (Відверто кажучи, я часто забуваю спілкуватися з людьми, коли з головою занурена у свої справи. Така звичка ще з дитинства: перестаю відчувати холод, голод чи втому. Можу сидіти над роботою з ранку до ночі, поки хтось буквально не вижене спати. Якби я була сімом з «The Sims», точно мала б ачівку «одиначка», хахах.)

  Але ось я з новиною: я не пропала, просто набиралася сил.
  Дякую всім за терпіння й за те, що лишаєтеся поруч.♥