Цикл "Приречені" завершено!

Вітаю, любі читачі. Сьогодні я до вас завітала з дрібкою новин. Одна з них - цикл "Приречені" завершено! Всі, хто чекав цього дня, щоб проковтнути історію одразу, можете починати))) Нагадую, що перша книга циклу - "Приречений кохати" залишиться безплатною.  

Уривок першої книги:

— Тільки не Лук’ян. Будь ласка!

— Я теж радий тебе бачити, Ярусю, — промовив він поглянувши на мене з тією самою самовдоволеною й дещо зухвалою посмішкою на вустах. Господи, мені було вже двадцять, а він досі називав мене Ярусею, наче продовжував таким чином знущатися з мене нагадуючи про усі свої вчинки лише одним словом. Він не мав права використовувати цю форму мого імені. Такі привілеї мали лише мої мама, тато і найближча й найдобріша у світі подруга.

— Яро, ти знаєш його? — запитала Віка вириваючи мене з думок й метаючи здивовані погляди між мною і ходячим кошмаром, який знову почав переслідувати мене тільки  вже наяву.

— На жаль, — зітхнула я, туманно усвідомлюючи, що він тепер ще й мешкає поруч. 

За які такі гріхи, Боже?

—  Ну, він виглядає досить… гарячим. Йому взагалі можна довіряти? — тихо шепнула Віка примруживши свої бурштинові очі й окидаючи його підозрілим, проте дуже уважним поглядом. 

Мені хотілося голосно й істерично розсміятися, що я й зробила.

Лук’ян був, мабуть, останньою людиною на планеті, якій я могла б довіритись. Однак, він навіть не дозволив мені висловити свою думку, гаркнувши лише два різких слова:

—  Як нікому.

Після чого посмішка сповзла з його насупленого обличчя й хлопець рушив прямо на мене. Я навіть обуритись не встигла як опинилася в повітрі, міцно притиснутою до його збіса великого тіла. Моя голова похилилася до його плеча, а ніс практично уткнувся в западинку між його шиєю та ключицею. От дідько. Він мав приємний цитрусовий запах, наче щойно вийшов з душу. Я вдихнула його — і в моїй голові затуманилося ще сильніше. Він пахнув як рай. Збіса приємно, як для людини, від якої варто було триматися якнайдалі. Проте зараз я трималася до нього дуже й дуже близько. Занадто близько. Точніше він тримав мене достатньо близько, щоб я могла відчути жар його тіла й захмеліти ще сильніше. 

Це все через випитий алкоголь, — запевнила я себе. Якби я була тверезою, я б ніколи не дозволила йому так близько підійти, не те, щоб торкнутися чи так нахабно притиснути до себе.

— Яро, ти впевнена, що хочеш залишитися з ним? — я почула застережливий голос Віки в ту саму мить, коли Лук’ян переносив мене через поріг своєї квартири.

Я не була впевнена ні в чому, коли справа стосувалася цього хлопця, однак я не могла змусити подругу хвилюватися ще сильніше. Я й так достатньо спаскудила їй вечір, тому відповіла:

— Все гаразд, Віко. Я знаю його маму, і раптом що…

Я так і не встигла викласти подрузі усі свої сумнівні аргументи щодо довіри, бо двері за нашими спинами різко захлопнулись. Вочевидь, це сталося через протяг, завдяки чому я опинилася з Лук’яном наодинці.  spUCfRPT Приречений забути

Також сьогодні я почала публікацію нової книги -"Чоловік без серця", перша глава якої вже є на сайті. Якщо вам сподобався "Одинак", гадаю, ця історія теж припаде вам до душі)

Анотація новинки:

Він не пам’ятає, коли востаннє відчував щось по-справжньому.
Радість, сум, відчай, страх — ці емоції стали для нього чужими.
У його погляді — холод, у голосі — спокій, що межує з байдужістю.
Колись він був іншим.
Колись мав сім’ю. Мріяв. Вірив. Кохав.
Колись...
Одна подія забрала в нього все — і разом із цим щось зламалося в ньому самому. 
А тепер він повинен зламати її — дівчину, яку пообіцяв захищати.
Він не рятує — він виконує завдання.
Він не довіряє — він аналізує.
Його серце мовчить, але розум працює безпомилково.
Його неможливо розчулити чи викликати співчуття, бо в його грудях замість серця — величезний льодовик.
А що буде, якщо цей льодовик хтось спробує розтопити?
Що станеться, якщо чоловік без серця почне… відчувати знову?