Трохи візуалізації до моєї слеш- історії ,,Гарні погані хлопці’’

 Влад

Варфоломій

...Влад був справді навіженим, але коли дивився на Варфоломія, то здавалося, що час завмирає, а потім починає бігти у зворотному напрямі і чоловіки знову серед лісу, де  вони біля багаття говорять про зірки. У них дивні відносини. Ніби нічого  не відбувається,  але їх погляди і руки постійно зустрічаються. Влад дивиться своїми світлими очима в самісіньке серце Фомі, а той удає, що нічого дивного між ними немає.   Все ніби ненароком, випадково, невинно, ніби все нормально і так потрібно.  Поправити одяг, витерти щоку, дістати смітинку з ока, обробити рану і потерти затерпле плече. І чим далі, тим відвертіше.  Але між ними завжди межа,  яку вони  не перетинають, це  неписане правило їх гри.

А ще Варфоломій досі не розуміє, чому Віктор називає брата придурком і бевзем. Влад справді навіжений, але такий…особливий.